Альпінізм

Визначення і загальна характеристика

АЛЬПІНІ́ЗМ — вид спорту, сходже­н­ня на важкодо­ступні гірські вершини. Термін «А.» походить від назви найвищої гірської системи Зх. Європи — Альп. Бере початок від 8 липня 1786, коли вперше на найвищу вершину Альп г. Монблан (4807 м) під­нялися франц. лікар М. Пак­кар та його провід­ник Ж. Бальма. Близькі до А. скелелазіння, гірський туризм, гірськолижний спорт, скі-альпінізм. Заня­т­тя А. роз­виває волю і наполегливість, терпі­н­ня та мужність, чіткість і дисциплінованість, обережність та самоконтроль. Корі­н­ня А. сягає глибини віків і повʼязане з історією заселе­н­ня людьми гірських р-нів. Археол. дослідж. засвідчують сліди жит­тєдіяльності людей 20-тисячолітної давнини в печері Аякучо (Анди) на вис. 2900 м у Перу; зна­йдено мумію «Ецті» на краю льодовика в Альпах на висоті 3200 м, вік якої 5300 р.; стоянку людини камʼяного віку на г. Роман-Кош у Криму, тощо; пере­ходи війська А. Македонського, Б. Ган­нібала, мандрівника М. Поло через гірські хребти, вищі за 4000 м; опис Аристотелем дії гірського клімату на організм, наявність поселень вище 5000 м над р. м. Перші гірські клуби створ. в серед. 19 ст. (в Англії — 1857, Швейцарії — 1862, Німеч­чині — 1863, Франції — 1874). 1863 в Лондоні виходить перший номер «Альпійського журналу», 1938 у Швейцарії організовано Ін­ститут альп. досліджень. У Росії перший турист.-альпій. клуб зʼявився у Тифлісі (1877). 1890 в Одесі було засн. Крим. гірський клуб (від 1905 — Крим.-Кавказ. гірський клуб), діяльність якого зосереджувалась пере­важно на турист.-екс­курс. та наук. напрямках. Клуб мав 8 під­порядк. від­ділень у Севастополі, Ялті, Катеринославі (нині Дні­пропетровськ), Ґаґрі, Феодосії, Кишиневі, Баку, Ризі. Першим головою був граф Н. Ростовцев.

У наш час А. набув масов. характеру; більшість країн мають свої альпініст. організації, які спів­працюють у Між­нар. спілці альпініст. асоц. — МСАА (UIAA), що обʼ­єд­нує альпіністів бл. 40-а країн; у Між­нар. комітеті рятува­н­ня в горах (IKAR), Між­нар. союзі гірської медицини (ISMM), Панамерикан. союзі альпініст. асоц., Євроазій. альпініст. асоц. та ін. 1950 альпіністи М. Ерцоґ і Л. Ляшеналь вперше під­нялися на восьмитисячник — Ан­напурну (8091 м), 1953 Е. Гіл­ларі та М. Тенцінґ — на вершину Землі г. Еверест (8848 м); остан­ній, 14-й восьмитисячник — Шиша- Панґма (8013 м) — було «під­корено» 1964. Першими сходжувачами на всі 14 восьмитисячники стали Р. Мес­снер і Ю. Кукучка. Р. Мес­снер та П. Габелер — перші альпіністи, які здійснили сходже­н­ня на г. Еверест без кисн. апаратів (1978). Початки А. в Україні слід повʼязувати зі сходже­н­ням вихованця Київ. академії, мандрівника В. Григоровича-Барського на г. Сінай 1728, участю козаків та дослідників у екс­педиціях у Центр. Азію під керівництвом П. Семенова-Тян-Шанського (1856–57), П. Пржевальського (1870–85), на г. Ельбрус під керівництвом Г. Емануеля (1829) та А. Пастухова (1890, 1896), А. Омельченка в антаркт. екс­педиції В. Скот­та на Пд. полюс (1912), учасники якої зробили сходже­н­ня на вершину вулкана Еребус (іменем А. Омельченка на­звано одну з бухт берега Отса). Укр. альпіністи до 2000 побували на 12-ти восьмитисячниках; сходже­н­ня на г. Еверест С. Бершов та М. Туркевич першими в світі (1982) здійснили вночі; І. Свергун, В. Пастух, А. Макаров уперше в історії світ. альпінізму не тільки під­нялися на вершину г. Манаслу (8163 м), а й здійснили траверс усього масиву (1991), а в 1990 С. Бершов у складі екс­педиції Проф­спорту зміг під­нятися центром пд. стіни на вершину г. Лхоцзе (8516 м), яку Р. Мес­снер вважав не­при­ступною в 20 ст. Укр. альпіністи й раніше часто виборювали приз. місця: за період від 1949 до 1985 вони здобули 115 золотих, 87 сріб. та 85 бронз. медалей, трираз. чемпіонами СРСР були М. Шилкін (1953, 1954, 1957), М. Алексюк та В. Моногаров (1961, 1965, 1968), О. Верба й О. Бичек (1980, 1983, 1984). Іменами багатьох укр. першосходжувачів (А. Кустовського, Ю. Григоренка-Пригоди, Г. Польового, О. Верби, В. Грищенка, С. Бершова, В. Свириденка, В. Черевка, В. Овчарова, Л. Кенсицького, І. Чаплинського та ін.) на­звано складні альпініст. маршрути в різних гірських регіонах. Українцями були пройдені складні висотні маршрути на пік Леніна (7134 м), Комунізму (7495 м), Пере­моги (7439 м), Корженевської (7104 м), прямовисні стіни в горах Кавказу (Ушба, Чатин-тау, Шхельда, Коштан-тау), Тянь-Шаню (Вільна Корея), Альп (Пті Дрю, Ґран Жорасс, Ґран Капуцин) та ін. У 1982 Памір. без­імен­ним вершинам присвоєно назви на честь 1500-річчя Києва, П. Тичини, М. Островського. Внесок у роз­виток А. зробила також укр. діаспора: 1947 горосходжувачі, які ре­презентували укр. Пласт, здійснили сходже­н­ня в Альпах на сх. стіну Великого Вацмана та на г. Монблан. Найбільше для роз­витку А. в Україні зробив М. Погребецький, якого називали «Колумбом небесних гір». З його іменем повʼязані створе­н­ня в Харкові альпініст. клубу та школи ін­структорів А. (1927); школи юних альпіністів (1934); першого в СРСР альпініст.-турист. гуртка при палаці піонерів у Києві і табору юних альпіністів «Україна» в Приельбрус­сі (про­існував до 1974); становле­н­ня секції А. України, головою якої він був до 1950; перша укр. наук.-спорт. екс­педиція (1929), яка від­крила нові хребти, льодовики в недослідж. р-нах центр. Тянь-Шаню; від­кри­т­тя найвищого в пн. пів­кулі семитисячника; першосходже­н­ня на один із найвеличніших піків «Небесних гір» — Хан-Тенґрі (6995 м). Подальший роз­виток А. в Україні проходив під керівництвом секції (від 1958 — федерації) альпінізму, яку очолювали А. Ситников (1950–57), В. Моногаров (1958– 87), В. Шумихін (1988–90). 1991 організовано Федерацію (від 1999 — Національна) альпінізму і скелелазі­н­ня України — ФАіСУ (її президенти В. Шумихін (1991– 93, 1995–98), І. Хариняк (1993– 95), від 1998 — В. Симоненко), яка першою серед пост­радян. країн стала членом МСАА. Федерація координує роз­виток А. в Україні, організовує навч.-тренув. заходи, екс­педиції, проводить між­нар. змага­н­ня, чемпіонати України в різних класах (висотний, скельний, технічний, малих гір, висотно-віковий) та ро­зі­граші кубків, роз­робляє класифікацію маршрутів та вимоги для присвоє­н­ня альпіністам роз­рядів, спорт. звань. Субʼєктами ФАіСУ є обл. і міські федерації альпінізму, альпклуби, товариства, фірми й ін.; на їхній базі формується збірна України. Найбільшого роз­витку А. набув у Києві, Харкові, Дні­пропетровську, Донецьку, Львові, Одесі, Запоріж­жі та Луганську. 9 серпня 1990 сходже­н­ням на вершину Монблан, яке здійснили П. Білошицький, В. Пархоменко та Г. Сліпець, започатковано про­граму «Прапор України на вершинах світу». За 10 років укр. прапор побував на таких вершинах: Монблан (4807 м), Ельбрус (5621 м), Манаслу (8163 м), Говерла (2061 м), Еверест — пд. вершина (8740 м), Мак-Кінлі (6193 м), Ґаяна Потосі (6088 м), Котопахі (5897 м), Чімборасо (6310 м), Кіліманджаро (5895 м), Ан­напурна (8091 м), Аконкаґуа (6960 м), Нанґа-Парбат (8125 м), Шиша-Панґма (8031 м), Ама-Дабланом (6856 м), Оку-Хотака (3190 м), Фудзіяма (3776 м), Кука (3764 м), Азау-Гітче-Чегет-Карабаши (3550 м), пік Наукового Спів­робітництва (3750 м), Пашоші (5541 м), Демавенд (5620 м). Крім того, укр. прапор ма­йорів над Олімпом (2917 м), Тхаулагірі (8167 м), Чо-Ойю (8201 м), Ак-Су (5217 м), Пуморі (7161 м), Ша­стою (4374 м), Рейніром (4392 м), Еверестом (8848 м) та ін. Знач. успіхів на між­нар. арені досягли скелелази України: А. Веденмейєр — чемпіон світу 1995, чемпіон Європи 1996, володар Кубка світу 1998; О. та В. Захарови — чемпіони світу 1999. Серед молоді чемпіонами світу стали М. Петренко (1996), М. Усатюк (1997), К. Шевченко (1997, 1999), О. Шалагіна (1998, 1999), М. Стенковий (1998), володарем Кубка Європи — М. Петренко (1997). За високі спорт. досягне­н­ня, мужність і самовід­даність, виявлені під час спорт. сходжен­н­ня на г. Еверест (1999), від­знаками Президента України нагороджені В. Симоненко, М. Горбенко, С. Бершов, В. Горбач, М. Горюнов, Р. Коваль, С. Ковальов, В. Копитко, В. Леонтьєв, І. Свергун, В. Терзиул. Троє учасників Еверест. екс­педиції (В. Терзиул, В. Копитко, В. Горбач) досягли вершини без викори­ста­н­ня кисн. апаратів. Під час спуску без­слідно зник В. Копитко.

Під час під­йому на великі висоти організм потерпає від кисн. недо­статності, охолодже­н­ня, обезводне­н­ня, втоми. Щоб запобігти проявам «гірської хвороби», проходять спец. комплекс під­готовки, адаптуються до гіпоксії. В Україні роз­роблено концепцію по­ступової, ступінчастої адаптації до кисн. недо­статності, за­пропоновано числен­ні методи гіпокситерапії з метою під­вище­н­ня праце­здатності, стійкості, поліпше­н­ня спорт. показників, а також реабілітації, профілактики, лікува­н­ня. Більшість альпіністів — спортс­мени високої кваліфікації з України та ін. пост­радян. країн — проводять високогірні тренува­н­ня на Ельбруській мед.-біол. станції, що є під­роз­ділом Астрономічних та медико-екологічних досліджень між­народного центру НАНУ.

Жоден вид спорту не має такого широкого приклад. значе­н­ня, як А. Без альпіністів не обходяться будівництво, військо, рятувал. служби, наука. Укр. альпіністи брали участь у встановлен­ні найвищого в Європі двометрового теле­скопа на піку Терскол (3100 м) та лабораторії в кратері сх. вершини Ельбрусу, де 1966–67 укр. вчені моделювали умови життя на Місяці.

Літ.: Сиротинін М. М. Життя на висотах і хвороба висоти. К., 1939; Альпинизм. Москва; Ленин­град, 1940; Погребецкий М.Т. Украина альпинистская // К вершинам советской земли. Москва, 1949; Його ж. Серце небесних гір. К., 1960; Родаченко І. Мандрівки Василя Барського. К., 1967; Кудинов Ф. В. Эльбрус­ская летопись. Ставрополь, 1969; Побежден­ные вершины. Москва, 1972; The biology of high altitude peoples. Cambridge, 1978; Альпинизм: Пособ. К., 1984; Эверест-82. Москва, 1984; Бершов С. И. Шаги по вертикали. К., 1985; Гвоздецкий Н. А., Голубчиков Ю. Н. Горы. Москва, 1987; Альманах Карпатського лещетарського клюбу. Нью-Йорк, 1989; Бершов С. И., Парахоня А. В. Да обойдут тебя лавины. К., 1992; Ветров И. Колумб небесных гор. К., 1993; Горбенко М. М. Восхождение мира на Эверест. О., 1994; Білошицький П. В. Наш прапор на вершинах світу — це гордо! // ГУ. 1997, 15 серп.; Чопп И. Я. Крымско-Кавказский горный Клуб. О., 2000.

П. В. Білошицький

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю