АНАЕРОБІО́З (від ан… і грец. ἀήρ — повітря, βίωσις — життя) — життя за від­сутності вільного кисню. Інша назва — аноксибіоз. Поня­т­тя «анаеробіоз» ввів Л. Пастер у 1861 стосовно мікробів, які спричиняють маслянокисле броді­н­ня і для свого роз­витку не потребують кисню. Організми, які живуть за від­сутності вільного кисню, називають анаеробами (анаеробіо­нтами, аноксибіо­нтами). До них належать багато бактерій, війчасті інфузорії, деякі черви та молюски, нижчі рослини. Ці організми отримують енергію при окислен­ні органічних, рідше неорганічних речовин, або використовують енергію світла. Роз­різняють облігатні та факультативні анаероби: перші роз­виваються лише за від­сутності кисню, для них він є отрутою; інші можуть існувати і за його наявності. Анаероби досить роз­по­всюджені в природі й ві­ді­грають значну роль у кругообігу речовин; можуть спричиняти небезпечні ускладне­н­ня при поранен­ні — анаеробну інфекцію (газову гангрену, газову флегмону). Анаеробні мікроорганізми спиртового і молочнокислого броді­н­ня широко використовують у харчовій промисловості. Якщо для анаеробів анаеробіоз є звичайною формою існува­н­ня, то для багатоклітин­них організмів — лише тимчасовим станом, що забезпечує їхнє вижива­н­ня в періоди го­строї не­стачі кисню. У тканинах багатьох багатоклітин­них організмів анаеробне пере­творе­н­ня вуглеводів від­бувається пере­важно шляхом гліколізу. Проте людина і вищі тварини, залишені без кисню, гинуть, не­зважаючи на різке під­силе­н­ня гліколізу. Анаеробіоз має особливе значе­н­ня для спортс­менів, оскільки енергія для роботи мʼязів утворюється як за рахунок аеробних, так і анаеробних (алактатних, лактатних) джерел.