Андріяшик Роман Васильович

АНДРІЯ́ШИК Роман Васильович (09. 05. 1933, с. Королівка, нині Борщів. р-ну Терноп. обл. — 02. 10. 2000, Київ) — письменник. Член НСПУ (1966). Державна премія України ім. Т. Шевченка (1998). Навч. на фіз.-мат. факультеті Чернів. університету (1951–54). Був призваний до армії (1954), після демобілізації працював журналістом (1957–68). Закін. Львівський університет (1964). Друкуватися почав 1957. У 1968–76 — на творчій роботі, 1976–78 — наук. ред. УРЕ ім. М. Бажана, 1978–93 — ст. ред., зав. ред. прози видавництва «Український письменник». А. належить до покоління, яке прийшло у літературу в 60-х рр. і принесло із собою спрагу сусп. перемін, вивільнення з-під обтяжливої влади культівських догм та ідеол. приписів і табу. Однак відносну «хрущовську відлигу» невдовзі змінили брежнєвсько-суслов. «заморозки», і твори багатьох письменників, з-поміж яких і роман «Полтва» (1969) А., зазнали брутал. критики, потрапили під прес цензури; А. на довгі роки позбавлено можливості друкуватися в Україні. Саме тому чимало його творів спершу було видано в Москві. У романі «Люди зі страху» (К., 1966) подано нове трактування війни — не як вияв героїзму, а як абсурд., антигуманний за своєю суттю механізм продукування насильства й духов. нищення, що не лише нівелює люд. індивідуальність і на генет. рівні закладає у підсвідомість українців почуття страху, а й підриває морал. сили народу, його духовну спромогу. Тему цього роману, де ареною боротьби між духовністю і бездуховністю, нац. свідомістю і космополітизмом стали події 1916–19 рр. у Зх. Україні, позначені розпадом Габсбур. імперії та проголошенням і крахом ЗУНР, продовжує роман «Додому нема вороття» // «Дніпро», 1969, № 1, де А. показує відчайдушне намагання героя роману, закинутого долею в молох воєн. подій, вижити й зберегти своє люд. обличчя, усвідомлення себе чужим, стороннім на рідній землі, засіяній ненавистю й жорстокістю воюючих сторін. Цей своєрід. триптих антимілітар., антинасильницької тематики завершує роман «Сад без листопаду» (К., 1980), герой якого відчув на собі руйнівну силу «неоголошеної атомної війни», ставши жертвою ядер. опромінення. Інша тема прози А. — пошук українством свого влас. шляху на складних перегонах історії.

Герой, глибоко закорінений у нац. ґрунт, несе в собі як усвідомлений, так і стихій. протест проти яничарства, нав’язування нац. бездоріжжя, втрати родового коріння, він утверджує право на свою культурну самобутність, нац. та люд. гідність. Письменник, не обтяжений соцреаліст. догмами й не обмежений внутр. цензурою (певним винятком став «виробничий» роман «Кровна справа», К., 1978, — як компроміс. крок після політ. звинувачень за «ідеологічні збочення» в романі «Полтва»), — тяжіє до худож. осмислення дійсності як складної, багатозначної, варіативної, точкою опору в якій завжди залишаються для нього люд. дух і люд. гідність. Художнє мислення А. ґрунтується на органіч. поєднанні нац. традиції зі стильовими особливостями новітнього зх.-європ. модерну, і це ставить його в ряд найцікавіших укр. прозаїків 2-ї пол. 20 ст. У прозі письменника сильний інтелект. струмінь, зокрема в романі про долю Ю. Федьковича «Сторонець» (1993), що його можна назвати худож. портретом і всього українства на його довгій дорозі до нац. самосвідомості. Перу А. належать також драми «В кінці престолу» // «Українські проблеми», 1994, № 4/5 та «Велика гра» (не опубл.) — про патріарха Володимира (Романюка). Під час пожежі в батьків. хаті письменника згоріли заверш. рукопис роману «Камінний хрест», присвяч. В. Стефаникові, та незакінч. роман про І. Франка «Мойсей». Художньо-стильові пошуки привели А. до лірико-трагічної та героїко-оптимістичної тональності письма.

Рекомендована література

1. Руденко В. Прокіп Повсюда знаходить істину // Вітчизна. 1966. № 10;
   Google Scholar Internet
2. Коваленко Л. Це — людинознавство // ЛУ. 1966, 8 серп.;
   Google Scholar Internet
3. Чендей И. Роман о доле народной // Андрияшик Р. Люди из страха. Москва, 1968;
   Google Scholar Internet
4. Дудикевич Б. Чисті джерела теми в потоці суб’єктивізму: [Рец. на кн. «Полтва»] // Рад. Україна. 1970, 8 груд.;
   Google Scholar Internet
5. Всупереч історичній правді: [Рец. на кн. «Полтва»] // ЛУ. 1971, 12 січ.;
   Google Scholar Internet
6. Дорошенко І. А з позицій реалізму? [Рец. на кн. «Полтва»] // Там само. 1971, 26 січ.;
   Google Scholar Internet
7. Кондратюк А. Доля людини, доля народу // Ранок. 1982. № 11;
   Google Scholar Internet
8. Покальчук Ю. Жить без репетиций // Радуга. 1982. № 12;
   Google Scholar Internet
9. Бєляєв В. Про книгу Р. Андріяшика // Андріяшик Р. Додому нема вороття. Люди зі страху. К., 1983;
   Google Scholar Internet
10. Воловець Л. Дорогою страждань // Жовтень. 1983. № 6;
    Google Scholar Internet
11. Слабошпицький М. На крутих перевалах історії // Дніпро. 1983. № 5;
    Google Scholar Internet
12. Кондратюк А. Витоки художньої істини (Над сторінками прози Р. Андріяшика) // УМЛШ. 1987. № 10;
    Google Scholar Internet
13. Андріяшик Р. Усе те саме — навпаки, «пропащий час», або лад Руїни: Анкета «Літ. України» // ЛУ. 1995, 14 груд.;
    Google Scholar Internet
14. На полі крови: Роман Андріяшик, Василь Портяк: письменницькі роздуми // УкрС. 1996. № 4–5;
    Google Scholar Internet
15. Верстюк О. Україна в наративній перспективі (за «Полтвою» Р. Андріяшика) // СіЧ. 1998. № 8;
    Google Scholar Internet
16. Здоровега В. «Що важливішим є для світу сьогодні» // ВзУ. 1998, 9 квіт.;
    Google Scholar Internet
17. «Не вмирає душа наша, не вмирає воля»: Нотес громадського обговорення роману «Сторонець» Р. Андріяшика // ЛУ. 1998, 5 лют.;
    Google Scholar Internet
18. Автор у художньому творі: «деміург» чи «фантом»? / Розмову з укр. письменником записала О. Логвиненко // Там само. 1999, 22 квіт.
    Google Scholar Internet

Завантажити статтю