АНДРО́ПОВ Юрій Володимирович (02(15). 06. 1914, станиця Нагутська, нині Ставроп. краю, РФ — 09. 02. 1984, Москва) — партійний і державний діяч СРСР, генерал армії (1976). Герой Соц. Праці (1974). Закін. Рибін. технікум річк. транс­порту (1936) та ВПШ при ЦК КПРС (Москва, 1950). У 1936–37 працював комсоргом на судноверфі в Рибінську; від 1937 — секр., від 1938 — 1-й секр. Ярослав. обкому комсомолу; від 1940 — 1-й секр. ЦК комсомолу Карело-Фін. РСР, одночасно навч. у Петрозавод. університеті (1940–41). У роки 2-ї світової війни брав участь у партизан. русі в Карелії. 1944–47 — 2-й секр. Петрозавод. міськ­кому ВКП(б), 1947–51 — 2-й секр. ЦК КП(б) Карело-Фін. РСР. Від 1951 — на роботі в апараті ЦК ВКП(б), від 1953 — на дипломат. роботі. 1954–57 — Над­звичай. Посол СРСР в Угорщині, один з ініціаторів і актив. учасник придуше­н­ня угор. революції. 1957– 62 — завідувач від­ділу звʼязків із соціаліст. країнами та комуніст. партіями цих країн, від 1962 — секр. ЦК КПРС. Спочатку під­тримував анти­сталін. курс, однак після повале­н­ня влади М. Хрущова змінив політ. по­гляди. Від трав. 1967 — голова КДБ при РМ СРСР, тоді ж обраний канд. у чл. Політбюро ЦК КПРС. Під керівництвом А. органи без­пеки було пере­творено на потужну систему, яка (на від­міну від від­нос. лібералізму доби «від­лиги») знову почала контролювати практично всі сфери життя су­спільства, повела боротьбу проти інакодумства, дисидентів та інтелект. опозиції режимові (звільне­н­ня з роботи, арешти, по­збавле­н­ня громадянства, за­стосува­н­ня примус. психіатр. лікува­н­ня). 29 квітня 1969 А. надіслав спец. листа до ЦК КПРС з планом роз­горта­н­ня мережі психіатр. лікарень і пропозиціями про їх викори­ста­н­ня для захисту держ. і сусп. ладу. Під час пере­бува­н­ня А. на чолі КДБ посилились пере­слідува­н­ня дисидентів та правозахисників в Україні. Як голова КДБ приділяв багато уваги зовн. роз­відці, контр­розвідці, роз­робці нових форм і методів наук.-тех. шпигунства. Напр., як зʼясувалося 1991, за А. було створ. унікальну під­слуховуючу систему в посольстві США у Москві. Брав активну участь в організації вторгне­н­ня рад. військ у Чехословач­чину (1968) з метою придуше­н­ня в ній реформатор. і демократ. сил. Від 1973 — чл. Політбюро ЦК КПРС. Під­тримував уведе­н­ня рад. військ в Афгані­стан (1978) і силове роз­вʼяза­н­ня кризи в Польщі (1980). Від 12 листопада 1982 — Ген. секр. ЦК КПРС, від червня 1983 — Голова Президії ВР СРСР. Маючи повну інформацію про реал. стан у партії і державі, А. прагнув ди­станціюватися від недоліків доби Л. Брежнєва (антикорупц. кампанія, заходи щодо зміцне­н­ня дисципліни), намагався суворими адм. методами зупинити наро­ста­н­ня кризових явищ. Через важку хворобу від серпня 1983 до смерті не зʼявлявся на публіці. Під­тримував висуне­н­ня М. Горбачова на посаду Ген. секр. ЦК КПРС, який багато в чому продовжив політику, ви­значену Андроповим.