Андрусяк Микола Григорович

АНДРУСЯ́К Микола Григорович (20. 02. 1902, с. Переволочна Золочів. пов., Галичина, нині Буського р-ну Львів. обл. — 25. 01. 1985, Бостон, Массачусетс, США) — історик. Дійсний член НТШ (1932). Навч. у гімназії в Бродах, в укр. бурсі, Золочів. гімназії. 1919 — в УГА, 1920 — в армії УНР. 1921 вступив до Львів. університету. Студіював історію Польщі (зокрема укр.-польс. взаємини) у Ст. Закшевського; вивчав життя і діяльність гетьмана П. Конашевича-Сагайдачного, єпископа Й. Шумлянського. Від 1926 — чл., згодом — голова секції студентів-істориків у «Студентській громаді». Найважливіші праці того періоду: «Ідеологія українських суспільних верств на Україні в 1-й пол. 17 ст.», «Про інтерпретацію історичних джерел», «Нерозв’язані питання в українській історіографії» та ін. 1928 здобув ступ. д-ра філософії; водночас місце вчителя нім. мови в гуманітар. дівочій гімназії Львова. 1929–30 — на примус. військ. службі. Від 1931 активно публікується у львів. період. виданнях (зокрема в ж. «Нові шляхи»). Був знайомий і співпрацював з Б. Барвінським, К. Студинським, М. Возняком, І. Левицькою, А. Крушельницьким, М. Грушевським. Працював в архівах, книгозбірнях, приват. колекціях, збираючи матеріал для своїх робіт. Від 1941 — доцент УВУ в Празі. У квітні — липні 1944 — викладач історії укр. церкви в Греко-катол. богослов. академії у Львові. 1945– 48 — викладач історії України, від 1948 — надзвичай. проф. УВУ. Від 1950 проживав у США, викладав у коледжах та університетах. Досліджував діяльність гетьмана І. Мазепи, його зв’язки з королями Швеції і Польщі, з Правобереж. Україною, а також генезу і характер галиц. москвофільства, історію Галиц.-Волин. держави, козаччини, укр. відродження в Галичині. У його працях Мазепа постає гетьманом «обох сторін Дніпра», який не був ні «східної», ні «західної» орієнтації, а політиком, для котрого на першому плані стояли інтереси його країни. Залишив ґрунтовні наук. розвідки про гетьманів Б. Хмельницького, П. Дорошенка, І. Виговського, П. Тетерю; досліджував походження назви «Україна» та етапи розвитку укр. нації, зокрема історію духовенства і його роль у просвітниц. русі, повернув з небуття імена багатьох священнослужителів, котрі пропагували укр. нац. ідею («Іван Хлопецький — перемиський православ. єпископ-номінант в 1632–33» // «Записки НТШ», 1927, т. 147; «Іван Могильницький (з приводу століття його смерті)» // «Діло», 1931, 20– 31 трав., 4 черв.; «Весна народів. Галицькі українці» // Там само, 1933, 12 трав.; «Перші галицько-українські селянські діячі» // «ЖЗ», 1933, ч. 1, та ін.). А. був добре обізнаним історіографом («Українська історіографія за останнє десятиліття (1921–1930)» // «Літопис Червоної калини», 1932, ч. 9– 10; «Досягнення і завдання сучасної української історіографії: Відчит на Шевченків. академії Наук. товариства ім. Т. Шевченка 6 трав. 1934 р.» // «Діло», 1934, 16–18 трав.). Автор своєрід. історії України княжої доби («Історичні нариси», Краків, 1940), де зокрема наголошує істор. традиції, важливі для укр. громадянства. Виступав проти ідеол. тенденційності в істор. працях. Був членом Укр. наук. богослов. товариства у Львові (1936) та Укр. істор.-філол. товариства у Празі (1941).

Рекомендована література

1. Якимович Б. Микола Андрусяк — дослідник історії України // З минулого знесіння. Л., 1992;
   Google Scholar Internet
2. Глаголюк В. Андрусяк Микола Григорович // Укр. журналістика в іменах. Вип. 4. Л., 1997;
   Google Scholar Internet
3. Качкан В. Противник антрактів у дослідженнях історії України (Наукові візії М. Андрусяка) // Хай святиться ім’я твоє: Українознавство та пресологія (ХІХ — 1-а пол. ХХ ст.). Л., 1998.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю