Антагонізм соціальний

АНТАГОНІ́ЗМ СОЦІА́ЛЬНИЙ (грец. ἀνταγώνισμα — суперечка, боротьба, лат. socialis — громадський) — форма соціальних суперечностей або конфліктів між класами (групами, спільнотами), що характеризується не­примирен­ністю економічних інтересів, позицій, систем цін­ностей і го­строю боротьбою між їх субʼєктами-носіями. Особливістю А. с. є те, що повʼязані з ним суперечності можуть бути роз­вʼязані тільки шляхом взаємної боротьби, яка призводить або до повної де­струкції того соціуму, в якому вона точиться, або ж до виходу соціуму в якісно новий стан зі зня­т­тям суперечностей чи подола­н­ням їхнього антагоніст. характеру. Категорія А. с. притаман­на перед­усім марксист. соціології, згідно з якою цей феномен, по-перше, зумовлюється екс­плуататор. приватно­власн. від­носинами (при­власне­н­ням меншою частиною су­спільства додатк. вартості, виробленої більшою його частиною); по-друге, повʼязаний лише з певними фазами роз­витку продукт. сил су­спільства (їх від­носно низьким рівнем) і, отже, має історично минущий характер; по-третє, долається шляхом соц. революції, діалект. пере­творе­н­ням одного сусп. ладу на інший. А. с. має місце як у тих суперечностях, що стосуються роз­витку приватно­власн. (екс­плуататор.) су­спільств, так і в тих, що становлять основу їхнього існува­н­ня (функціонува­н­ня). Якщо роз­глядати А. с. стосовно капіталізму, то в першому випадку (суперечності роз­витку) йдеться, за К. Марксом, про суперечність між сусп. характером засобів виробництва і приватно­власн. формою їх при­власне­н­ня, у другому (суперечності функціонува­н­ня або суперечності самої форми існува­н­ня капіталіст. ладу) — про суперечності між працею і капіталом. Проте марксист. соціологія не роз­різняє ці різновиди суперечностей, а по­єд­нує їх, вбачаючи лише рев. шлях їх подола­н­ня. Однак істор. практика свідчить, що суперечності між працею і капіталом мають функціон. характер і роз­вʼязуються в такій формі боротьби (між роботодавцями-власниками і проф­спілками, що ре­презентують інтереси робітників, за арбітраж. ролі держави), яка не завжди призводить до соц. вибуху. Хоч у найбільш теор. систематиз. ви­гляді А. с. по­стає саме в марксист. соціології, це поня­т­тя виникло задовго до К. Маркса. Неабияке місце воно посідало в соціол. по­глядах Т. Гоб­бса, який роз­глядав А. с. саме як форму існува­н­ня капіталіст. су­спільства, ототожнюючи остан­нє з люд. су­спільством як таким. Він тлумачив А. с. як одну з одвіч. і вихід. засад люд. буття, коли «війна всіх проти всіх» породжує ін­ституціональні (державні) чин­ники, завдяки яким су­спільство утримується в межах «соц. порядку» і від­нос. взаємо­узгодженості протилеж. інтересів. На­прикінці 19 — поч. 20 ст. ідеї інтернального характеру А. с., що походять від Т. Гоб­бса, роз­вивав Г. Зім­мель, роз­глядаючи — у дещо абстрактно-формаліз. формі — «антагоністичну тенденцію» як похідну від соціально мас­штабнішого та глибшого процесу — дисоціації, що діє на противагу асоціації («моністичній тенденції»). На від­міну від К. Маркса, який акцентував на зовнішніх чин­никах, соц.-екон. детермінантах А. с., Г. Зім­мель уважав, що остан­ній породжується інстинктом ворожнечі, люд. «потребою ненавидіти й боротися», а в ширшому контекс­ті роз­глядав його як негатив. бік соц. взаємодії. У сучас. конфліктології категорія «А. с.» трапляється зрідка, фактично вона транс­формувалась у такі поня­т­тя, як «гострий соціальний конфлікт» або «насильницький характер конфлікту», що часто вживаються в діалект. конфліктології Р. Дар­рендорфа. В Україні ідеї А. с. мали місце в соціол. по­глядах С. Подолинського, І. Франка, М. Туган-Барановського (кін. 19 — поч. 20 ст.), О. Назарчука, С. Рудницького, Д. Садинського (20– 30-і рр. 20 ст.). Більшість із за­значених наук. та громад. діячів були зна­йомі з марксист. концепцією, повністю або частково поділяли її. Проте для них було властивим прагне­н­ня синтезувати марксист. ідею клас. боротьби з соціал-дарвініст. по­глядами одвічної боротьби за існува­н­ня та гоб­бсівським принципом «війни всіх проти всіх» (С. Подолинський, С. Рудницький, Д. Садинський). При цьому витоки антагоніст. ворожнечі між людьми укр. су­спільство­знавці, зокрема С. Подолинський, вбачали пере­важно не в «людській натурі», не в біол. засадах люд. буття, а у «від­носинах господарських», які змушують на­йманих робітників працювати «чужими машинами та чужим струментом для чужого здобутку». Що ж до «боротьби за існува­н­ня» (конкуренції), то не вона сама собою, а матеріал. умови життя створюють у су­спільстві ворожнечу, в якій конкуренція між індивідами є лише механізмом добору, селекції конкрет. людей, їх «роз­міще­н­ня» на ієрарх. сходинах соц. структури су­спільства. Поділяючи по­гляди К. Маркса на класово-антагоніст. характер істор. процесу, на не­примирен­ність клас. інтересів, ві­домий укр. економіст і соціолог М. Туган-Барановський водночас ви­ступав проти абсолютизації ним ви­значал. ролі А. с. в житті су­спільства, звертаючи увагу на обʼ­єд­навчу роль заг.-люд. чин­ників, духов. культури, морал. та естет. цін­ностей. На думку М. Туган-Барановського, сам собою клас. антагонізм не має кон­структив., жит­тєстверджувал. засад і ніяк не може бути критерієм «калакогатії» — єд­ності добра, істини і краси. Роз­виток заг.-люд. культури обмежує соц. поле і гостроту між­класових конфліктів, тому, як стверджував учений, у цивілізов. су­спільстві боротьба між класами точиться уже не за фіз. вижива­н­ня, а за вільніше, повніше, культурніше існува­н­ня.

Завантажити статтю