Ассиріологія

Визначення і загальна характеристика

АССИРІОЛО́ГІЯ  — наука про історію мови, писемності та культури Ассирії і Вавилонії. У широкому розумінні — наука, що вивчає культури, які використовували клинопис (крім угаритської та давньоперської). З лінгвіст. точки зору особливістю А. є те, що вона вивчає пам’ятки, виконані на неспоріднених мовах, а саме: аккадській, урартській, хуритській, хатській, хетській, лувійській, палайській, шумерській, еблаїтській та еламській. Назва «А.» пов’язана з місцем знаходження та мовою перших вивчених клинопис. пам’яток. Більшість з них — це листування ассирій. царів та їхніх довір. осіб (листи Ашшуррісуа, Сінахеріба та Саргона ІІ — 722–705 рр. до н. е.; Арадсіна — нач. палацу — кін. 8 ст. до н. е.; Ашшурбаніпала; Белушезіба — Асархаддону — 681–668 рр. до н. е. та ін.). Велику групу становлять звернення царів до бога Шамаша (літопис Шамшіадада у 825– 812 рр. до н. е., Ашшурбаніпала — 668–626 рр. до н. е.) та написи, що прославляють царя, принижуючи його ворогів (напис Асархаддона — 681–668 рр. до н. е.). Ці пам’ятки містять у собі перші відомості про народи, які жили на тер. сучас. України, — кіммерійців та скіфів. Їхня цінність ще й у тому, що вони подають відомості одночасно з подіями, які відбувалися.

Клинопис виник на основі піктогр. письма. Наприкінці 4-го тис. до н. е. його розвинули шумери. Згодом клинописне письмо було пристосоване до потреб аккадської мови, а пізніше й ін. мов давньої Передньої Азії. Відповідно до мови пам’яток А. розподіляється на шумерологію, хеттологію та ін. Навчання клинопису відбувалося шляхом переписування та заучування певного набору шумерських та аккадських текстів, через що виникла єдність «клинописної культури», тому робота в будь-якій галузі А. вимагає знання шумерських та аккадських мов, що і створює передумови для об’єднання вищеназваних галузей в одну наук. дисципліну. Початком існування А. як окремої дисципліни можна вважати розшифрування частини тримовного Бегістунського напису царя Дарія (давньоперська, аккадська, еламська). Цю роботу розпочав Г. Ґротефенд, який 1802 правильно визначив 12 знаків давньоперс. клинопису.

У 20–30-х рр. 19 ст. зусиллями Р. Раска, Е. Бюрнуфа, К. Лассена та Г.-К. Роулінсона цю писемність повністю дешифровано, що дало можливість Г.-К. Роулінсону та Н. Вестергаазу дешифрувати дві ін. частини згаданої трилінгви. Але остаточ. датою виникнення А. можна вважати 1857, коли було розіслано 4 копії щойно знайденого клинопис. напису аккадською мовою дослідникам Г.-К. Роулінсону, Ж. Опперту, Е. Гінксу та В.-Г. Фолботу, і їхні переклади в головному збіглися. У 19 ст. А. була лише допоміж. галуззю біблеїстики. Але в результаті археол. знахідок ситуація докорінно змінилася — щорічно розкопки приносять клинопис. матеріалів більше, ніж їх здатні дешифрувати ассиріологи. Нині кількість клинопис. текстів, що зберігаються у різних зібраннях, наближається до півмільйона. Така кількість матеріалів зумовила наприкінці 19 ст. появу ассиріол. наук. шкіл у Німеччині, Англії, Франції, Росії, пізніше — у США, Японії, Італії, Чехословаччині. Осн. сучасні центри А. — Берлін, Будапешт, Єреван, Лондон, Мюнхен, Париж, Прага, Рим, С.-Петербург, Тбілісі, Філадельфія, Чикаґо. Популяризатором знань про А. був киянин, ассирієць з походження Д. Садаєв.

Завантажити статтю