Астаф’єв Віктор Петрович

АСТА́Ф’ЄВ Віктор Петрович (Астафьев Виктор Петрович; 01. 05. 1924, с. Овсянка, побл. Красноярська, РФ — 29. 11. 2001, Москва) — російський письменник. Державна премія СРСР (1978). Учасник 2-ї світової війни. Закінчив Вищі літературні курси при Літературному інституті (Москва, 1961). Став відомим після появи зб. повістей «Звездопад» (1962) та кн. новел і ліричних мініатюр «Поросли окопы травой» (1965), але справжнє визнання принесла повість «Кража» (1968; усі — Москва), у якій зображено життя дитячого будинку в далекому північному містечку наприкінці 1930-х рр. Глибокого ліризму сповнена повість-притча про кохання «Пастух и пастушка» (Пермь, 1973), де відображені також події 2-ї світової війни. Цикл автобіографічних творів «Последний поклон» (перше видання — Перм, 1968; перевидавався кілька разів у 70–80-х рр. у Москві та Ленінграді) пройнятий любов’ю до рідної землі, уславлює працю, доброту, чесність і мудрість як морал. підвалини люд. життя. Ідею відповідальності за все живе на землі утверджує в циклі оповідань «Царь-рыба» (Москва, 1977). У романі «Печальный детектив» (Москва, 1986) викриває такі потворні сусп. явища, як втрата духов. орієнтирів, дармоїдство, пияцтво, бюрократизм. Більшість творів А. позначена рисами автобіографічності й документальності. Його оповіді притаманні композиц. розкутість, звернення до умовних притчеподіб. форм. Виступав зі статтями на морал.-етичні теми. Постійно обстоював захист природи й формування екол. свідомості. Публіцист. та літ.-крит. виступи зібрано в кн. «Посох памяти» (1980) та «Всему свой час» (1985; обидві — Москва). Творчість А. від самого початку була опозиційною до офіціозної «лакувальницької» течії в рад. літ-рах; особливо послідовно викриває він псевдопатріот. стереотипи в інтерпретації подій 2-ї світової війни у романі «Прокляты и убиты» (Москва, 1993) та повісті «Веселый солдат» // «Новый мир», 1998, № 5–6. Укр. мовою твори А. перекладали В. Забаштанський, М. Шевченко, В. Соболь, О. Стаєцький, М. Стеблина. За сценарієм А. знято фільм «Любий мій».

Рекомендована література

1. Панченко І. Г. Віктор Астаф’єв. К., 1980;
   Google Scholar Internet
2. Яновский Н. Виктор Астафьев. Москва, 1982;
   Google Scholar Internet
3. Рябий М. Пам’ятати, хто був до тебе // Вітчизна. 1986. № 6;
   Google Scholar Internet
4. Бокий И. Виктор Астафьев: «Полуправда нас замучила» // Радуга. 1989. № 4.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю