КОЛА́ПС ГРАВІТАЦІ́ЙНИЙ  — швидке стисне­н­ня масивних тіл під дією власних сил тяжі­н­ня. У широкому плані К. г. називають будь-який процес стисне­н­ня речовини під дією власних гравітації, якщо його не можуть зупинити інші сили (зокрема тиску). На­приклад, кола­псувати може без­­­зіткнювальна темна матерія і газ з утворе­н­ням великомас­штабних структури Всесвіту та її елементів. Досить часто під К. г. ро­зуміють завершальну стадію еволюції зір з кінцевою масою М більше декількох мас Сонця Ме. У цьому разі К. г. має ката­строфічний характер. У звичайній зорі гравітаційних силам стисне­н­ня протидіють сили тиску гарячої плазми. Після закінче­н­ня в зорі паль­­ного для термо­ядерних реакцій вона охолоджується і, якщо її кінцева маса більше ≈1.4 Ме, вона втрачає свою механічну стійкість і починає стискатися — кола­псувати. За 1.4 < М/Ме < 2.5 ÷ 3 зростаючий внутрішній тиск зупиняє гравітаційне стиснення і в результаті колапсу утворюється надгуста нейтронна зоря з розмірами порядку десятків кілометрів; за цих умов переважна частка матерії складається з нейтронів, що забезпечують основний внесок у тиск. Процес колапсу в нейтронну зорю може супроводжуватися спалахом наднової та утворенням пульсара — нейтронної зорі з потужним магнітним полем, яка швидко обертається. Якщо кінцева маса холодної зорі перевищує ~3Ме, то К. г. призводить до її пере­творе­н­ня на чорну діру — область простору-часу, з якої завдяки потужній гравітації не може ви­рватися жоден обʼєкт, навіть світло (якщо не при­ймати до уваги квантові процеси). Незаряджену чорну діру повністю характеризують її маса та кутовий момент. З точки зору від­даленого спо­стерігача процес колапсу в чорну діру триває нескінчен­ний час; при цьому яскравість зорі швидко згасає. Оскільки чорна діра практично сама не ви­промінює, її можна ви­вчати лише непрямим чином, зокрема за спо­стереже­н­нями світних обʼєктів в її околі. Так, виявлені чорні діри з масами в декілька Ме за рухом компань­йонів у по­двійних зоряних системах, а також надмасивні чорні діри з масами від міль­йонів до мільярдів Ме в активних ядрах галактик завдяки ви­промінюван­ню з гарячого газу та плазми навколо цих чорних дір.