Асфальт
АСФА́ЛЬТ (від грец. ασφαλτος — гірська смола) — будівельний в’яжучий матеріал. Розрізняють А. природний і штучний. А. природний — продукт фіз.-хім. зміни бітумів. Утворюється з нафти внаслідок випаровування летких речовин і окислення. Термін «А.» вживається як групова класифікац. назва бітумів, проміжних між мальтами та асфальтенами. До А. належать високов’язкі, напівтверді і тверді легкоплавні бітуми. Межу між нафтами та А., визначає вміст масел: 25–40 % (класифікація Успенського, 1964) та 50 % (класифікація нафтовиків низки зарубіж. країн, які не виділяють мальту в окрему категорію). Кількість асфальтенів в А. коливається від 10–15 % до 50 %, інколи вище. Найтиповіші різновиди А. вміщують приблизно однакові кількості масел, смол, асфальтенів. Т-ра розм’якшення А. коливається від 20–30 до 80–100 °С. Серед. склад елементів: С — 80–85 %, Н — 9–10 %, О — 2–2,3 % та ін. — 1,0–1,1 %. Вихід бензольного коксу — 10–20 %. Поширений у р-нах неглибокого залягання або виходу на поверхню Землі нафтонос. порід; унікальний асфальт. покрив має Мертве море. В Україні поклади А. є в Карпатах (у р-ні Дрогобича). А. штучний — суміш бітуму з тонкоподрібн. мінерал. наповнювачами, переважно вапняками. Відрізняється від природ. А. наявністю парафіну (до кількох відсотків) і підвищеним вмістом нафт. масел. Штучний А. застосовують у вигляді асфальт. мастики (13–60 % бітуму). Природ. і штуч. А. використовують для виготовлення асфальтобетон. сумішей і литого асфальтобетону, для заливання швів дорож. покриттів та в гідротех. буд-ві. Зі штуч. А. роблять також асфальт. лаки, клеї, покрівельні матеріали тощо.