Афект
АФЕ́КТ (від лат. affectus — настрій, хвилювання, пристрасть) — короткочасний максимальний за інтенсивністю емоційний стан (лють, жах, відчай, екстаз, екзальтація тощо), під час якого знижується ступінь контролю над собою. Найдавніше пояснення слова «А.» зустрічається у Авґустина, який надавав йому значення «пристрасті». Схоже трактування А. знаходимо у Р. Декарта і Б. Спінози. Тільки у 18 ст. англ. письменники починають відрізняти пристрасть, жагу від А. на основі їх тривалості і вибуховості. Психол. вивченням А. займались психологи В. Вундт, В. Джеймс, Дж. Вотсон та ін. А. супроводжується мимовільними тілесними змінами з моторовими виявами і перебудовою вегетатив. функцій, насамперед у сфері серцево-судин. та секреторної діяльності. У стані А. загальмовується свідома регуляція поведінки. Сила А. залежить від емоц. вразливості людини. У психології розрізняють стенічні А., для яких є характерним підвищення самопочуття, псих. активності, вітального тонусу, відчуття власної сили (екстаз, гнів, тощо), та астенічні — супроводжуються пригніченням нервової системи (туга, сум, тощо). У сфері права А. поділяються на ті, що тягнуть, і такі, що не тягнуть за собою вину. В остан. випадку вони слугують мотивом полегшення провини. Психол. аналіз А. і його правових наслідків роблять, виходячи з важкості порушень усіх сфер психіки, включаючи сенсомоторику, вегетативну нервову систему, а також тимчасове звуження свідомості — порушення просторового і часового орієнтування, актуал. стану прийняття рішення і організації поведінки. Феноменологічно А. протікає у 3 стадії: підготовча, афектив. вибуху, виснаження.
Важлива регулятивна функція А. полягає у виникненні специф. досвіду — т. зв. афектив. відбитків, що актуалізуються, коли ситуація нагадує ту, що породила А. Афект. відбитки, що травмують людину, за певних умов можуть цілком витіснятися із свідомості. При повторенні ситуації, що викликає той чи ін. негатив. стан, відбувається т. зв. акумуляція А., результатом якої може стати розрядка у формі бурхливої реакції, некеров. поведінки і в тому разі, коли підстав для цього немає. А. можуть легко виникнути в маленьких дітей на тій стадії розвитку, коли мотиви їхньої поведінки ще чітко не усвідомлюються. Будь-яке незадоволення потреб дитини чи конфлікт можуть викликати стан А., а неправильне виховання — розвинути схильність до нього, негативно вплинути на становлення характеру. Щоб запобігти цьому, потрібна системат. виховна робота, спрямована на формування осн. морал. якостей людини, а також правильна реакція на кожний прояв А. Важливо привчити дитину до думки, що далеко не всі її бажання можуть бути задоволені, і вона в таких ситуаціях повинна вміти володіти собою. У підлітк. та юнац. віці в боротьбі з А. велику роль відіграє самовиховання. В Україні значну увагу афективно-емотивній сфері особистості надавали Г. Костюк, С. Максименко та інші.
Рекомендована література
- Вундт В. Основы физиологической психологии / Пер. с нем. С.-Петербург, 1880. Т. 3, вып. 5;
- Психологія. К., 1968;
- Телешевська М. Е. Емоції і здоров’я. К., 1978;
- Хомская Е. Д., Батова Н. Я. Мозг и эмоции: Нейропсихол. исслед. Москва, 1992;
- Попов А. А., Виленский И. Л. Эмоции и их анализ. К., 1995;
- Основи загальної психології. К., 1998.
Завантажити статтю
