Афіша

Визначення і загальна характеристика

АФІ́ША (франц. affiche — оголоше­н­ня) — різновид реклами та оголоше­н­ня (як правило, друкованих) про драматичні, музичні і циркові ви­стави, концерти, кінофільми, ви­ставки та інші художні заходи. А. вивішуються на спец. тумбах, щитах біля входу до театру та ін. закладів культури, на людних місцях, площах. Звичай публічно ви­ставляти різні оголоше­н­ня ві­домий ще з давніх часів — у Єгипті, Греції, Римі. А. карбували на мідних дошках, вирізьблювали на спец. деревʼяних щитах і мармур. плитах, писали на папірусах і пофарбованих у білий колір стінах будинків. «Живими» А. були крикуни — «проко» (у Старод. Греції), «рекламаре» (у Римі). Для середньовіч. театру роль А. виконували «зазивали», «глашатаї», які сповіщали про місце показу і назву ви­стави, інколи пові­домле­н­ня виголошували у вірш. формі. Писана А. вперше зʼявляється в 16 ст. у Франції (оголоше­н­ня невеликого роз­міру біля входу до театру). Прі­звища драматурга, виконавців, ві­домості про ціни на квитки тощо зʼявляються на А. в 17 ст. В Україні з пошире­н­ням шкіл. театру виникає А. — «тези» або «конклюдії», писані від руки спочатку лат., а згодом — лат. і руською мовами, де за­значалися імена учасників дійства. У зх.-укр. духов. семінаріях А. про ви­стави учнів писали лат. і польс. мовами. У Київ. колегіумі (згодом академія) А. оздоблювали сюжет. зображе­н­нями, а в 17 ст. від мальованих А. пере­йшли до графічних. Художню композицію малюнків створювали самі студенти або за­прошували профес. художників. А. друкували на папері, атласі, шовку в друкарні Києво-Печерської лаври, інколи за кордоном. Вони мають високий худож. рівень, зберегли до наших часів порт­рети істор. осіб, а також зображе­н­ня архіт. споруд. А. роз­міщували на брамах монастирів, стінах академ. будинків, дарували почес. гостям. Із роз­витком кріпац. театру й приват. антре­приз А. писали рос. та іноз. мовами, згодом почали друкувати у ви­гляді про­грамок, які називалися афішками. Гастролюючи в Україні, польс. трупи О. Ленкавського, П. Жмі­йовського з до­зволу влади оприлюднювали лише шрифтові А., обовʼязково рос. і польс. мовами. Роз­мір А. по­ступово зро­став, зʼявилися шрифти не лише чорного, а й синього кольору. Український театр корифеїв (засн. 1882) ді­став право друкувати А. рідною мовою лише на поч. 20 ст. Перша А. українською мовою сповіщала, що 17 січня 1906 Товариство артистів на чолі з П. Саксаганським покаже ви­ставу «Під­панки» (пʼєса І. Карпенка-Карого). Однією з перших українською мовою була А. ви­стави «Енеїда» в театрі М. Садовського (1910). А. Руського народного театру у Львові друкували укр., а також укр. і польс. мовами чорним шрифтом на кольор. папері. У 20–70-х рр. 20 ст. авторами А. були ві­домі художники — А. Петрицький, О. Хвостенко-Хвостов, В. Мел­лер, М. Щеглов, А. Пономаренко та ін., які створювали також театр. А., кіноплакати, А. худож. ви­ставок тощо. Серед художників, які роблять А., ві­домі С. Маслобойщиков, А. Александрович-Дочевський, Л. Беспальча та ін. Роз­різняють А. окрему (на одну ви­ставу), зведену (репертуарну) — на низку ви­став або кінофільмів кожного окремого чи всіх театрів і кінотеатрів міста (за­значаються дати); анонс (пові­домле­н­ня про нову ви­ставу, ви­ставку тощо). А. премʼєр подаються докладніше: за­значають прі­звища автора, реж., акторів, художника, композитора, диригента, балет­мейстера та ін. Доповне­н­ням до театр. А. випускають т. зв. про­грамки з пере­ліком ді­йових осіб та виконавців, буклети з фото­графіями по­становників, виконавців, подаються сцени з ви­став.

К. С. Шевʼякова

Завантажити статтю