АРХІМАНДРИ́Т (грец. άρχιμανδρίτης, букв. — старший над паствою) — загальна назва середнього (2-го) рівня ієрархів християнської церкви; титул настоятеля великого головного монастиря (архімандрії), ви­браного пожит­тєво, з правом носити митру і посох та всі привілеї намісника лаври; титул ректорів духовних семінарій та керівників духовних місій. Знаками достоїнства А. є також скрижалі на мантії та архімандрит. наперс. хрест. Іноді зва­н­ня А. присвоюється окремим священ­нослужителям-ченцям за особл. заслуги перед Церквою. Уперше назву «А.» вжито в Кон­стантиноп. церкві у 5 ст.: так титулували одного з настоятелів монастиря, якому єпис­коп доручав на­гляд за монастирями своєї єпархії. Пізніше цей титул став почесним і його давали ігуменам (настоятелям) важливих монастирів у єпархії. У княжій Україні титул А. вперше згадується в літописі 1174 стосовно ігумена Києво-Печер. монастиря Полікарпа. Від 19 ст. в РПЦ А. називали не лише ігуменів монастирів, а й ін. ченців, які виконували важливі адм. функції в Церкві. Присвоює титул А. єпис­коп на літургії, яка від­правляється за особл. правилом. Серед білого духовенства титулові А. від­повід­ає чин протоієрея і протопресвітера.