КОМА́Р Антон Пантелеймонович (17(30). 01. 1904, с. Березна Сквирського повіту Київської губернії, нині Володарського р-ну Київської обл. — 14. 03. 1985, Ленін­град, нині Санкт-Пе­тер­бург) — фахівець у галузі фізи­ки металів і сплавів, ядерної фізики та фізики при­скорювачів, фізичної електроніки, організатор науки. Кандидат (1935, без захисту дисертації), доктор (1943) фізико-математичних наук, професор (1943), академік АН УРСР (1948). Сталінcька премія (1951). Державні нагороди СРСР. З 16-ти років почав трудове життя, був робітником, сторожем, препара­тором у фізичному кабінеті Білоцерківського механічного технікуму (нині Київська обл.), оволодів професіями оптика, май­­стра з точних оптичних приладів. Закінчив Київський політехнічний ін­ститут (1930). Працював 1932–48 в Уральському фізико-технічному ін­ституті (м. Свердловськ, нині Єкатеринбург, РФ), де про­йшов шлях від інженера до завідувача лабораторії фа­­зових пере­творень; водночас 1937–47 — засновник і завідувач кафедри рент­ґено­структурного аналізу та рентґенівської лабораторії Уральського університету; 1948–50 — за­ступник директора Фізичного ін­ституту АН СРСР (Москва); 1950–57 — директор, 1957–63 — завідувач лабораторії рентґенівських і гамма-променів, 1963–71 — завідувач лабораторії фізики високих енергій, від 1976 — старший науковий спів­робітник-консультант Ленін­градського фізично-технічного ін­ституту; водночас 1951–69 — завідувач кафедри екс­периментальної ядерної фізики Ленін­градського політехнічного ін­ституту.

Виконав великий цикл робіт з ме­­талофізики, фазового та структурного аналізу, фазових пере­ходів. Керував створе­н­ням променевих рент­ґенівських лабораторій на низці уральських під­приємств, зокрема Уралмаші, Уралхім­маші, турбомоторному заводі. Роз­початі ним дослідже­н­ня процесів атомного упорядкува­н­ня сплавів згодом стали основою створе­н­ня важливих електроконтактних матеріалів. Роз­робив метод рентґено­спектрального аналізу складу різних руд при їх збагачен­ні, способи зміцне­н­ня сталей і сплавів, що зна­йшли за­стосува­н­ня при удосконален­ні танкової броні та бронебійних снарядів. Зробив вагомий внесок у роз­виток ядерної фізики та фізики високих енергій: був ініціатором створе­н­ня першого в СРСР бетатрона в Свердловську (1946); спільно з В. Векслером брав участь у роз­­­роблен­ні електрон­них при­скорювачів, зокрема синхротрона на 250 МеВ; результати К. (1950–60) стали важливими для ро­зумі­н­ня механізму фото­ядерних реакцій; роз­робив про­граму досліджень на Гатчинському протон­ному син­хроциклотроні на 1 ГеВ. Ві­ді­грав важливу роль у створен­ні Ін­ституту ядерної фізики АН СРСР (Ленін­град). Написав низку видатних праць у галузі фізичної електроніки та фізики поверхонь, зокрема методів електрон­ної, а також польової електрон­ної і високороз­дільної іон­ної мікро­скопії. Створив перший у СРСР іон­ний мікро­скоп-проек­тор, роз­робив новий спосіб виготовле­н­ня польових електрон­них емітерів. За­пропонував хвиле­вод­ну модель проходже­н­ня елек­­тричного струму крізь молекули та комплекси молекул і атомів. Бе­­резнянській школі присвоєно його імʼя.