КОНДРАТО́ВИЧ Лука Лукич (17. 10. 1866, Мінськ — ?) — військовик. Закінчив Псковський ка­­детський корпус, 3-є Олександрівське військове училище (1887), Миколаївську ака­­демію Ген­штабу (1895). Служив у Омському військовому окрузі, 1900–03 викладав у Чугуївському піхотному юнкерському училищі (нині Харківський обл.). Учасник російсько-японської вій­ни 1904–05 у складі 2-ї пішої пластунської бригади Кубанського козачого війсь­ка. Під час 1-ї світової вій­ни — начальник штабу 23-го армійського корпусу, начальник 1-ї окремої піхотної бригади, командир 1-ї піхотної дивізії, генерал-майор. Навесні 1917 — у резерві при штабі Пів­ден­но-Західного фронту. Делегат 1-го і 2-го Всеукраїнського військового зʼїз­дів. У червні 1917 обраний член Українського генерального військового комітету: голова комі­сії спец­служб, начальник консультативного від­ділу. Введений до складу УЦР, де, на від­міну від більшості соціалістично налаштованих членів, об­стоював ідею створе­н­ня регулярної національної армії. Генерал для особливих доручень Генерального Секретарі­ату військових справ УНР, один з ор­ганізаторів Сірої дивізії. На початку 1918 ви­їхав до Ташкента й очолив антирадянську Турке­станську військову організацію. 1918–19 — командувач Білоруської народної армії, 1920 — командир 1-ї Білорусько-Литовської дивізії польської армії. Подальша доля неві­дома.