КОНДРАТЮ́К Станіслав Євгенович (19. 11. 1938, м. Ставрополь, нині Тольят­ті Самарської обл., РФ) — матеріало­знавець. Син Є. Кондратюка. Доктор технічних наук (1991), професор (1999). Всесоюзні премії імені Д. Чер­­но­ва (1980) та імені М. Мінкевича (1988). На­вчався у Львівському університеті (1956–58), закінчив Київський університет (1962). Працював 1962–68 в Ін­ституті про­блем матеріало­знавства АН УРСР; від 1970 — у Фізико-технологічному ін­ституті металів та сплавів НАНУ (обидва — Київ): від 1993 — завідувач від­ділу лиття та структуро­утворе­н­ня сталі. Засновник і головний редактор (від 1995) журналу «Метало­знавство та обробка металів». Наукові дослідже­н­ня: процеси структуро­утворе­н­ня та кри­сталізації сталі; прояви спадковості металевих матеріалів; вплив зовнішніх факторів на структуру і властивості литих сталей; теорія легува­н­ня, основи ливарного метало­знавства; фракто­графія та руйнува­н­ня металів; роз­робле­н­ня маловід­ходних ливарних технологій з викори­ста­н­ням інтенсивного тепловід­бору.