Коновалов Дмитро Петрович

КОНОВА́ЛОВ Дмитро Петрович (10(22). 03. 1856, с. Іванівка Верх­ньодні­пров. пов. Катеринослав. губ., нині Вер­­хньодні­пров. р-ну Дні­проп. обл. — 06. 01. 1929, Ленін­град, нині С.-Пе­тербург) — хімік. Доктор філософії (1881), хімії (1885), професор (1886), академік АН СРСР (1923). Велика премія ім. Д. Менделєєва Рос. фіз.-хім. товариства (1914). Закін. С.-Пе­тербур. гірн. ін­ститут (1878) і університет (1880). Від­­­тоді працював у лаб. А. Кундта у Страсбурзі (Франція); від 1881 — у С.-Пе­тербур. університеті: 1886–1907 — екс­траординар. проф. з аналіт. хімії, за сумісництвом від 1890 — завідувач кафедри неорган. хімії та від 1891 — викладач курсу тех. хімії; водночас 1894–97 — проф. хімії С.-Петербур. ін­ституту інж. шляхів сполуче­н­ня; 1903–05 — директор С.-Пе­тербур. гірн. ін­ституту; 1907–08 — директор Гірн. депар­таменту; 1908–15 — товариш мі­­ністра торгівлі та промисловості; 1915–18 — проф. Петрогр. технол. ін­ституту (нині С.-Пе­тербург); 1918–22 — завідувач кафедри орган. хімії університету та проф. гірн. ін­ституту, 1919–22 — директор Н.-д. хім.-енергет. ін­ституту у Кате­рино­славі (нині Дні­пропетровськ). Брав участь у від­новлен­ні хім. промисловості в Україні. 1922–29 — пре­зидент Гол. палати мір і ваги (Ленін­град). Голова Рос. фіз.-хім. товариства (1923–24 і 1927–28), чл. ко­­легії Вищої ради нар. господарства СРСР (від 1926). Учень О. Бутлерова, Д. Менделєєва. Наукові дослідже­н­ня: хім. термодинаміка та кінетика, гетероген­ні каталіт. процеси. Створив основи теорії пере­гонки рідких сумішей (1886); сформулював закони залежності від­нос. складу компонентів у газовій і рідкій фазах роз­чинів від тиску пари і температури кипі­н­ня по­двій. рідких систем (1881–84; згодом на­звані його іменем); об­ґрунтував ідеї про хім. природу роз­чинів (1886–1900), поня­т­тя автокаталізу (1886–88), вивів формулу для ви­значе­н­ня швидкості автокаталіт. реакцій (1887).

Завантажити статтю