Коновалов Дмитро Петрович

КОНОВА́ЛОВ Дмитро Петрович (10(22). 03. 1856, с. Іванівка Верхньодніпров. пов. Катеринослав. губ., нині Вер­­хньодніпров. р-ну Дніпроп. обл. — 06. 01. 1929, Ленінград, нині С.-Пе­тербург) — хімік. Доктор філософії (1881), хімії (1885), професор (1886), академік АН СРСР (1923). Велика премія ім. Д. Менделєєва Рос. фіз.-хім. товариства (1914). Закін. С.-Пе­тербур. гірн. інститут (1878) і університет (1880). Від­­тоді працював у лаб. А. Кундта у Страсбурзі (Франція); від 1881 — у С.-Пе­тербур. університеті: 1886–1907 — екстраординар. проф. з аналіт. хімії, за сумісн. від 1890 — завідувач кафедри неорган. хімії та від 1891 — викладач курсу тех. хімії; водночас 1894–97 — проф. хімії С.-Петербур. інституту інж. шляхів сполучення; 1903–05 — директор С.-Пе­тербур. гірн. інституту; 1907–08 — директор Гірн. депар­таменту; 1908–15 — товариш мі­­ністра торгівлі та промисловості; 1915–18 — проф. Петрогр. технол. інституту (нині С.-Пе­тербург); 1918–22 — завідувач кафедри орган. хімії університету та проф. гірн. інституту, 1919–22 — директор Н.-д. хім.-енергет. інституту у Кате­рино­славі (нині Дніпропетровськ). Брав участь у відновленні хім. промисловості в Україні. 1922–29 — пре­зидент Гол. палати мір і ваги (Ленінград). Голова Рос. фіз.-хім. товариства (1923–24 і 1927–28), чл. ко­­легії Вищої ради нар. господарства СРСР (від 1926). Учень О. Бутлерова, Д. Менделєєва. Наукові дослідження: хім. термодинаміка та кінетика, гетерогенні каталіт. процеси. Створив основи теорії перегонки рідких сумішей (1886); сформулював закони залежності віднос. складу компонентів у газовій і рідкій фазах розчинів від тиску пари і температури кипіння подвій. рідких систем (1881–84; згодом названі його іменем); обґрунтував ідеї про хім. природу розчинів (1886–1900), поняття автокаталізу (1886–88), вивів формулу для визначення швидкості автокаталіт. реакцій (1887).

Завантажити статтю