КОНОВА́ЛОВ Михайло Іванович (01(13). 11. 1858, с. Будихіно, нині Ярославської обл., РФ — 25. 12. 1906, Київ) — фахівець у галузі органічної хімії, педагог. Доктор хімії (1893), професор (1896). Закінчив Московський університет (1884), де й працював до 1896. У 1896–99 — професор та завідувач кафедри неорганічної хімії Московського сільськогосподарського ін­ституту; 1899–1906 — організатор і перший декан хімічного від­діле­н­ня та завідувач кафедри неорганічної хімії, водночас 1902–04 — директор Київського політехнічного ін­ституту (під його керівництвом 1903 від­бувся перший випуск). 1905 із колегами ви­ступив проти сваві­л­ля державних чиновників та без­правʼя у ВШ, під­писавши «за­­яву 342». Основні наукові праці присвячені ви­вчен­ню дії азотної кислоти на органічні сполуки. Від­крив нітруючу дію азотної кислоти на граничні вуглеводи (реакція К., 1888); роз­робив методи отрима­н­ня оксидів, спиртів, альдегідів, кетонів, а також виділе­н­ня й очище­н­ня різних нафтенів; ви­значив будову вуглеводів. Разом зі спів­робітниками та студентами К. синтезував понад 400 хімічних сполук. Автор науково-популярних нарисів «О воде» (1910), «О воздухе» та «О твердой земной коре» (обидва — 1911; усі — Санкт-Пе­тербург; Київ). У вестибюлі головного корпусу Національного технічного університету України «Київський політехнічний ін­ститут» вста­новлено погру­д­дя К., на фасаді корпусу — меморіальну дошку (1985). Серед учнів — А. Думанський, В. Іжевський, В. Плотніков, С. Ре­­форматський, А. Чичибабін.