КОН­СТАНТИНО́ПОЛЬСЬКА ПРАВОСЛА́ВНА ЦЕ́РКВА — автокефальна православна Церква, якій традиційно від­водять перше місце в структурі все­ленського православʼя. Утворилася у 2-й чверті 4 ст. на базі столичних єпархії Візантійської імперії з центром у Кон­стантинополі (нині Стамбул), що й об­умовило провід­не значе­н­ня місцевого єпис­копа (у православному світі його вважають «пер­шим серед рівних»). Від 451 К. П. Церкву очолює патріарх, влада якого на керівні інші автокефальні православних церков не поширюється. Позиції К. П. Церкви особливо зміцніли в 7 ст., коли території інших східних патріархій завоювали араби. У 9–10 ст. поширила візантійське християнство в Східній та Пів­ден­но-Східній Європі, зокрема на території Київської Русі. Однак від кінця 11 ст. вплив Кон­стантинополя у вселенському православʼї почав занепадати, спочатку під тиском хрестоносців, а згодом — унаслідок тривалої турецької екс­пансії. Нині у її структурі — 6 архі­єпархій, 8 Церков, 18 митрополій. На території Туреч­чини К. П. Церкви має 5 єпархій. У юрисдикції Церкви пере­бувають свята гора Афон у Греції, Критська, Естонська і Фінляндська Автономні Православні Церкви. 1990 від­булося по­єд­на­н­ня із Вселенською Патріархією УПЦ у Канаді, 1995 — УПЦ у США. Кадри духовенства і богословів готують у Вищій богословській школі та академії. При патріархові (нині — Варфоломій І(Ахронтоніс)) функ­ціонують Священ­ний Синод і загальноцерковні робочі комісії. Офіційний друкований орган — журнал «Ортодоксія». К. П. Церкви входить до складу Всесвітньої Ради Церков. Нині від­бувається проти­­стоя­н­ня між К. П. Церкви і Московським Патріархатом, зумовлене небажан­ням остан­нього надати автокефалію чи автономію існуючим у ньому національним церковним обʼ­єд­на­н­ням. РПЦ прагне всіляко обмежити вплив К. П. Церкви у православному світі, створюючи з цією метою різні між­церковні коаліції.