КО́НТНИЙ Петро Йосипович (15. 10. 1895, с. Дубʼє, нині Бродівського ра­йону Львівської обл. — 07. 08. 1947, Львів) — етно­лог, ботанік, громадський діяч. На­вчався на теологічному факультеті Львівського університету (1915–19), звідки був від­рахований після судового процесу, на якому його звинувачено у державній зраді та спів­праці з українською владою під час українсько-польської війни 1918–19. Брав участь у радяно-польській війні 1920, служив капеланом у польському війську. 1921–25 продовжив на­вчатися на філософському, згодом — природно-ма­тематичному факультетах Львівського університету; водночас з на­вча­н­ням працював асистентом кафедри палеонтології Університету. Захистив дисертацію «Piд Opellia в юрських утворе­н­нях Польщі». Ви­вчав архаїчні форми пастушого життя в Карпатах, був провід­ним знавцем Гуцульщини у між­воєн­ний період. Від 1922 здійснив низку екс­педицій у Східні Карпати, згодом — у Болгарію, Югославію, Румунію; 1930–34 — подорож до Австрії, Угорщини, Італії, Єгипту, Греції. Досліджував також економічну історію та гео­графію Карпат, становище євреїв у містечках Гуцульщини, питан­ня карто­графії (кадаструва­н­ня, роз­межува­н­ня громад), історію медицини (викори­ста­н­ня мінеральних джерел, епідемії на території Га­личини). Результати цих досліджень узагальнив у працях «Studja nad przeszłości Huculszczyzny» (1934), «Cholera w Królewstwie Polskim w 1837–1838», «Problemy ochrony przy­rody w społeczeństwie ukraiń­skiem» (обидві — 1935). У 1926–39 та 1941–44 працював спеціалістом з питань су­спільно-економічних від­­носин для ви­вче­н­ня пер­спектив вкла­да­н­ня коштів у полонин­не господарство Карпат Львівського від­діле­н­ня Державного сільськогосподарського банку. У 1920–30-х роках у періодичних ви­да­н­нях («Kurjer lwowski», «Gazeta poranna», «Bunt młodych», «Діло» та ін.) ви­ступав на захист природи, традиційної культури Гуцульщини, доводив необхідність роз­витку туризму на її теренах, від 1932 вів по­стійні туристичні рубрики у львівських газетах. Брав участь у створен­ні карпатського тисового заповід­ника в с. Княж­­двір (нині Коломийського р-ну Івано-Франківської обл.). Член низки наукових і куль­турних товариств, зокрема Польського математичного товариства, Товариства приятелів Гуцульщини, Малопольського мисливського товариства. 1934 вис­ту­пав проти закри­т­тя вищої лісової (Львів) та рільницької (Дубляни) шкіл, 1935 — Архіву кадастрових карт. З ініціативи К. у Тернопільському воєвод­стві створено перший в Україні і Польщі шкільний заповід­ник (1933), заповід­ник на г. Яйце та Жулицька (по­близу м. Золочів, нині Львівського обл.); організовано ви­став­ку ки­лимів ко­оперативу «Гуцульське мистецтво» (Львів, 1930). У 1934 від­на­йшов низку документів Францисканської метрики (важливе джерело з історії Гуцульщини 17–19 століть), які вважали втраченими, 1937 — значну частину ар­хіву фундації графа С. Скарбека. 1939–41 та 1945–47 — рефе­рент Природного музею у Львові. Під впливом К. польсько-українськими від­носинами зацікавився Є. Ґедройц. Значна кількість праць (зокрема моно­графія «Полонини Гуцульщини» та «Атлас поло­нини Гуцульщини») залишилася у рукописах.