КОНТОРО́ВИЧ Олексій Емільович (28. 01. 1934, Харків) — фахівець у галузі геології нафти і газу, органічної геохімії, математичної геоло­гії. Доктор геолого-мінералогічних наук (1969), професор (1971), академік Російської академії наук (1991). Заслужений діяч науки Республіки Саха (2011). Державна премія РФ у галузі науки і техніки (1994), премії Уряду Російської Федерації (2002), імені І. Губкіна Академії наук СРСР (1974, 1984). Державні нагороди СРСР. Ордени Пошани (2000) та «За заслуги перед Вітчизною» 4-го (2004) і 3-го (2009) ступенів. Бать­ко К. працював на Харківському фізико-фармацевтичному заводі, 1937 ре­пресований, 1956 реабілітований. На початку війни разом з матірʼю та се­строю еваку­йований у Сибір. Закінчив Томсь­кий університет (РФ, 1956), де від­тоді й працював. 1958–89 — у Сибірському науково-дослідному ін­ституті геології, геофізики та мінералогічної сировини: 1962–68 — завідувач лабораторії органічної геохімії, 1968–75 — завідувач від­ділу геохімії осадових утворень, 1975–77 — завідувач від­ділу формува­н­ня родовищ нафти і газу, 1977–85 — завідувач від­ділу геології нафти і газу та пер­спективного планува­н­ня, 1985–86 — завідувач від­ділу органічної геохімії, 1986–87 — завідувач від­ділу методики роз­відки нафтових і газових родовищ, 1987–89 — за­ступник директора з наукової роботи; водночас 1987–89 — за­ступник генерального директора науково-виробничого об'єд­на­н­ня «Сибгео»; від 1989 — в Обʼ­єд­наному ін­ституті геології, геофізики і мінералогії Сибірського від­діле­н­ня Російської академії наук (усі — м. Новосибірськ): 1989–97 — за­ступник генерального директора Обʼ­єд­наного ін­ституту, за­ступник директора Ін­ституту геології і геофізики, 1997–2006 — директор-організатор Ін­ституту геології нафти і газу, 2006–07 — директор-організатор, від 2007 — науковий керівник Ін­ституту нафтогазової геології та геофізики; водночас від 1971 — у Новосибірському університеті: від 1982 — професор, від 1988 — завідувач кафедри родовищ нафти і газу; від 2003 — професор-консультант Томського університету та Томського політехнічного університету. Зробив значний внесок у дослідже­н­ня зональності й еволюції нафтогазо­утворе­н­ня, від­кри­т­тя та наукове об­ґрунтува­н­ня нафтогазоносності докембрію, в роз­робле­н­ня методів діагностики та картува­н­ня нафто­утворювальних від­кладів, кількісного про­гнозу нафтогазоносності, а також методів імітаційного математичного моделюва­н­ня. Роз­­­робляє сценарії соціально-економічного роз­витку регіонів Сибіру в звʼязку з роз­витком паливно-енергетичного комплексу, під­вище­н­ня ефективності надрокористува­н­ня. Один з провід­них авторів «Енергетичної стратегії Росії до 2020», «Енергетичної стратегії Росії до 2030», «Генеральної схеми роз­витку га­­зової галузі Росії на період до 2030», «Стратегії роз­витку нафтохімічної промисловості Росії до 2030». Молодший син К. — Во­­лодимир — доктор геолого-мінералогічних наук, очолює лабораторію сейсмогеологічного моде­люва­н­ня нафтогазоносних систем Ін­ституту геології нафти і газу Сибірського від­діле­н­ня Російської академії наук.