КУБА́ЛЯ Людвік (Kubala Ludwik; 09. 09. 1838, с. Камʼяниця, нині Малопольського воєводства, Польща — 30. 09. 1918, Львів) — польський історик. Батько Т. Кубалі. Дійсний член Краківської академії мистецтв (1903) і НТШ (1914). Почесний доктор Львівського університету (1918). На­вчався у Яґел­лонському університеті в Кракові (1857–58, 1861–62) та Ві­денському університеті (1858–61). Під час польського пов­ста­н­ня 1863–64 очолював поліцію пов­сталих у Кракові, за що засуджений до 5-ти р. увʼязне­н­ня. 1866 амністований імператором Австро-Угорщини. 1867 склав докторат з історії у Львівському університеті. Працював у гімназіях у Львові та м. Золочеві (нині Львівської області); водночас від 1883 — завідувач приватної бібліотеки Павліковських (Львів). Без­успішно намагався влаштуватися на роботу в Яґел­лонський і Львівський університети та Львівський міський архів. Досліджував історію Польщі 17–18 століть, у контекс­ті якої приділяв увагу ви­вчен­ню історії українського козацтва з викори­ста­н­ням архівних матеріалів. Від 1881 публікував «Szkicy historyczny», які користувалися значною популярністю, хоч і були роз­критиковані істориками за неточності й викори­ста­н­ня сумнівних джерел. Під впливом його робіт Г. Сенкевич написав трилогію «Ogniem i mieczem», «Potop», «Pan Wołodyjowski». Президент Товариства шанувальників історії Львова (від 1906). Його імʼям на­звано вулицю у Львові.