Кукавка

КУКА́ВКА – село Могилів-Подільського району Вінницької області. Кукав. сільс. раді підпорядк. села Ломазів і Нижчий Ольчедаїв. Знаходиться за 90 км від обл. центру, за 28 км від райцентру та за 8 км від залізнич. ст. Вендичани. Через землі Кукав. сільс. ради протікає р. Лядова (притока Дністра). Пл. 3,37 км². За переписом 2001, насел. складало 1281 особа, станом на 2015 – 1080 осіб; переважно українці. Побл. К. виявлено поселення трипіл. культури, побл. Ломазова та Нижчого Ольчедаєва – поселення трипіл. культури та 2 городища скіф. часу. К. уперше згадується у писем. джерелах 1661 як власність польс. магната Я. Богуша. За нар. переказами, місцевість, де нині знаходиться село, жит. давнішого Нижчого Ольчедаєва (виник до 1452; збереглися залишки середньовіч. валів) назвали Кукавицею, оскільки там водилося багато зозуль. 1672–99 К. перебувала під контролем Осман. імперії. 1678 нараховувалося 43 хати. 1702 кукав. селяни брали участь у повстанні під проводом фастів. і білоцерків. полковника С. Палія, 1734 – гайдамац. русі на чолі з сотником Верланом (загоном кукавчан керував І. Бабій, який після страти був похов. на межі К., Серебринців та Жеребилівки, нині обидва – села Могилів-Поділ. р-ну), 1768 – Коліївщині. Після 2-го поділу Польщі 1793 – у складі Рос. імперії. Тоді ж від польс. шляхтянки К. Косаковської-Потоцької село відійшло у власність рос. графа Іраклія Моркова. Згодом новий власник неподалік заснував села Іракліївка (нині Могилів-Поділ. р-ну), Ломазів і Мала К. (відтоді тривалий час існувала також Велика К.), спорудив на Лядовій кілька млинів. 1806 за проектом Тропініна Василя Андрійовича (19(30). 03. 1776 (1780?), с. Карпово Новгород. губ., Росія – 03(15). 05. 1857, Москва) майже одночасно зведено в ампір. стилі церкву Дмитра Солунського (нині пам’ятка архітектури заг.-держ. значення) та новий палац Моркових. Цей визнач. живописець до 1823 був кріпаком І. Моркова; 1798–1804 навч. у С.-Петербур. АМ (від 1824 – її академік), 1804–12 і 1818–21 постійно мешкав у К. У Кукав. період творчості намалював картини «Дівчина з Поділля», «Українець», «Українка», «Молодий український селянин», «Хлопчик із топірцем», «Селянка», «Селянин», «Весілля в селі Кукавка», «У. Кармелюк» та ін. У 2-й пол. 19 ст. церкву Дмитра Солунського значно перебудовано. Спочатку зх. і сх. фасади мали великі колонні портики з трикут. фронтонами, а 2 малих портики прикрашали півкола пн. і пд. фасадів (портики розібрано 1882). Двічі за життя В. Тропініна, а потім 1870 і 1942 змінювали інтер’єр. Після зведення храму він написав всі ікони, виготовив хоругви та плащаницю. До іконостаса увійшли його роботи «Зняття з хреста», «Бог Саваоф», «Св. Микола Чудотворець», «Св. Дмитро Солунський», «Віра, Надія, Любов та мати їх Софія». За твердженням історика О. Рогозінського, першим у новозбудов. церкві обвінчався з жит. К. – Г. Барабаш – саме В. Тропінін. Церква Дмитра Солунського – цегляна, однонавна, має 3 частини, однокупольна, з прямокут. сх. частиною та круглою навою; сх. і зх. об’єми перекриті хрест. склепіннями, нава – куполом, встановленим на зрізане хрест. склепіння за допомогою пандатива. Нині ім’я В. Тропініна присвоєно Кукав. заг.-осв. школі, на його честь названо вулицю, побл. церкви йому встановлено пам’ятник (1986–90, скульптор М. Крижанівський). І. Морков передав Велику К. у володіння старшій дочці Наталії, Малу К. і Іракліївку – другій дочці Варварі, Нижчий Ольчедаїв і Ломозів – сину Аркадію. Син Наталії – М. Чернишов – заснував на поч. 1850-х рр. Кукав. 4-річну школу з пансіонатом, у якій навч. понад 60 дітей (закрита 1863 за наказом влади); утворив при ній дит. театр, який виступав у Кам’янці-Подільському, Одесі, Києві та Москві. 1883 після смерті Варвари Малу К. і Іракліївку купив управитель графів Кочубеїв – М. Кабгер (донині у К. зберігся його будинок). Праправнук І. Моркова – Іраклій Дмитрович – 1906 заснував у т. зв. Соломоновій Ямі між Ломазовим і Нижчим Ольчедаєвим обсерваторію, де проводили метеорол., астрол. і сейсм. дослідження. Згодом створив при ній велику наук. бібліотеку. В обсерваторії вели спостереження за кометою Галлея та соняч. радіацією (для цього запущено 178 куль-зондів), двічі на день з неї передавали телеграфом до С.-Петербурга дані метеорол. досліджень. І. Морков був ініціатором проведення магніт. зйомки Поділ. губ. Після смерті 1916 його тіло забальзамували та поклали у склепі побл. церкви на околиці Ломазова. Після більшов. перевороту 1917 обсерваторію та бібліотеку знищено, а склеп сплюндровано (тіло, викинуте більшовиками у канаву, місц. селяни поховали). У 19 – на поч. 20 ст. Велика та Мала К. – села Могилів. пов. Поділ. губ. У Кукав. волость входили села Жеребилівка, Іракліївка, Ломазів, Нижчий Ольчедаїв, Серебринці, Яструбна (нині Могилів-Поділ. р-ну), Погоріла (нині Дружба), Рівне (нині обидва – Мурованокуриловец. р-ну). Наприкінці 19 ст. у Великій і Малій К. мешкало 2044 особи. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. Деякий час К. входила до Яришів. р-ну; від 1932 – у складі Вінн. обл. Від 17 липня 1941 до 22 березня 1944 – під румун. окупацією. Нині у К. також функціонують Будинок культури, дільнична лікарня. Діють реліг. громади УПЦ МП і євангел. християн-баптистів. Встановлено пам’ятник воїнам-землякам, які загинули на фронтах 2-ї світової війни, погруддя Б. Хмельницького. Серед видат. уродженців – вчений-агроном І. Драбатий, етнограф, фольклорист, краєзнавець М. Рябий, баскетболіст, лікар М. Сушак. 1872–75 у К. мешкав письменник М. Коцюбинський (зберігся будинок). Із селом пов’язане життя фахівця у галузі матем. моделювання систем упр., проф. Петрозавод. університету (РФ) Ю. Заїки.

Літ.: Драбатий М. П. З історії села Кукавки // Слово Придністров’я. 2005, 29 жовт.; 12 листоп.; 19 листоп.; 25 листоп.; 3 груд.; 10 груд.; 24 груд.; 2006, 21 січ.; 28 січ.; Заїка Л. Кукавка крізь століття // Там само. 2009, 9 жовт.

М. П. Драбатий, С. М. Лук’янов

Рекомендована література