КУЛА́БУХОВ Олексій Іванович (28. 04. 1878, за ін. даними — 15. 03. 1880, ста­ниця Новопокровська Кубан. обл., нині Краснодар. краю, РФ — 07. 11. 1919, м. Катеринодар, нині Краснодар) — громадсько-політичний діяч. Закін. Кавказ. духовну семінарію (м. Ставрополь, Росія, 1901), навч. на мед. факультеті Юрʼєв. університету (нині м. Тарту, Естонія), звідки 1902 виключений за участь у студент. русі й висланий на батьківщину під неглас. на­гляд поліції. 1904 рукопоклад. у священики. Душпастирював у Микол. церкві в Новопокровській, викладав у місц. церк.-приход. школі. Після Лютн. революції 1917 від­рікся від сану та при­єд­нався до демократ. козац. руху. 1917–19 — чл. Кубан. кра­йової ради. Ініціював закри­т­тя низки газет, що симпатизували генералу А. Денікіну. Навесні 1918 потрапив у полон до більшовиків, звідки втік. При­знач. міні­стром внутр. справ в уряді Л. Бича. 1919 працював у складі делегації від Кубані на Версал. конф. (Париж), що під­писала проект Договору дружби із Союзом горців Кавказу. Після проденікін. пере­вороту заарешт. і повішений.