КУЛИКО́В Євген Леонідович (25. 05. 1946, Київ) — скульптор, художник театру. Син Л. Куликова. Державна премія України імені Тараса Шевченка (1983). Респ. премія за проект памʼятника І. Франку для Івано-Франківська (1990-і рр.). Член НСХУ (1987–2007). Член-кореспондент Між­нар. академії творчості (1991). Закін. Київський художній ін­ститут (1970; майстерня М. Лисенка). Працю­­вав у Рівнен. худож. майстернях (1970–72), обʼ­єдн. «Художник» (Київ, від 1972). Учасник мистецьких ви­ставок від 1969. Основні галузі — монум. і станк. скульптура. Офор­­мив ви­стави у Київ. рос. драм. театрі ім. Лесі Українки, Київ. театрі поезії (1979–83), Моск. театрі комедії, міміки та жесту (1985–89). Здійснив 1983 ре­ставрацію скульптур. композицій гол. фасаду та фонтанів Маріїн. палацу в Києві, від­творив скульп­­турну композицію «Правосу­д­дя і Милосердя», автор. копії фігур. композиції «Амури, які борються за серце», «Амури, які увінчують серце»; брав участь у створен­ні скульптур. композицій світильників сходів гол. входу. Директор Центру візуал. і драм. мистецтва (Москва, 1990–95); вод­­ночас — гол. художник (від 1992) і кер. (від 1995) між­нар. про­грами «Європа — Дім мистецтв». У театрах Чехії: сцено­граф і художник костюмів у ви­ставах «Дя­­дя Ваня» А. Чехова (1998, Нац. морав.-сілез. театр), «Електра. Метаморфози міфу» О. Мелеш­­кіної (театр «Марта» у м. Брно), «Майстер і Маргарита» за М. Бул­­гаковим (Нац. театр, Прага; оби­­дві — 1999). Ви­їхав до Німеч­чини.