Куліш Леонід Пилипович

КУЛІ́Ш Леонід Пилипович (справж. — Кулеша; 14. 01. 1924, с. Пустоварівка, нині Сквир. р-ну Київ. обл. — 13. 03. 2002, Херсон) — письмен­ник, пере­кладач. Член НСПУ (1958). Учасник 2-ї світової війни. Бо­йові нагороди. Закін. Херсон. пед. ін­ститут (1959). Працю­вав завідувач від­ділу в ред. рай. газет Херсонщини і Миколаївщини. У Херсоні: ст. ред. студії телебаче­н­ня, зав. літ. частини муз.-драм. театру, 1971–78 — викладач кафедри української мови та літ-ри пед. ін­ституту. Очолював Херсон. обл. літ. обʼ­єдн. (нині «Кулішева криниця»). Дебютував 1945. Автор поет. зб. «Степові малюнки» (1956), «На чистоводі» (1984; обидві — Київ), «Щастя» (1959), «Високе літо» (1973), «Паростки» (1980), «Осі­н­ня ластівка» (1987; усі — Сімферополь), «Суцві­т­тя» (1964), «Сонце на колоску» (1967), «Степове полі­т­тя» (1971; усі — Одеса), в яких пере­важають на­­строєва лірика, спогади про вій­ну, звеличе­н­ня душев. краси пра­­целюб. людини. Зб. повістей, но­вел та оповідань «Калинове на­­мисто» (1975), «Яблука в росі» (1979), «Червоні айстри» (1984; усі — Сімферополь), «З від­рами вповні» (1978), «Криниця бе­зо­д­ня» (1980), «Теплий іній» (1986; усі — Київ) — про спадкоємність поколінь, збереже­н­ня нар. традицій і моралі. Пере­клав з інгус. мови твори «Сльоза», «Ровесни­кові» Д. Яндієва (1980); з болгар. — «Виді­н­ня коло Неви» та «Ливарники» Г. Мошкова, «Супутники» і «Краплини заходу» Н. Палазова; з рос. — «Дні­пру» І. Плоткіна (усі — 1983); деякі пе­рекл. К. вміщено у зб. «Від­лу­н­ня гір і степів» (1980) та «Линем до одного моря-океану» (1983; усі — Сімферополь). Окремі поезії К. пере­кладено рос., молд., вірм., чечен., черкес., болгар. мо­­вами.

Завантажити статтю