Кулішезнавство

КУЛІШЕЗНА́ВСТВО — наукова дисципліна, галузь гуманітаристики, перед­усім літературо­знавства, фольклорис­тики, мово­знавства та історичної науки, що досліджує життя і творчість П. Куліша. У сучасному укр. культурологічному просторі К. функціонує поряд із шевченко­­знавством, франко­­знавством, грушевсько­знавст­вом та ін. Основи К. закладено у 1920-х рр., тоді ж виник і сам термін. Перші ґрунт. праці про Куліша зʼявилися після його смер­ті, хоча й за життя про нього писали, зокрема О. Огоновський, М. Петров, О. Пипін, М. Дашкевич. Про винятк. значе­н­ня діяльності Куліша для роз­витку нац. культури, про необхідність публікації його неви­даних творів і листів, про потребу ви­вче­н­ня та осмисле­н­ня творчості йшлося і у присвяч. йому некрологах. У цей період зуси­л­ля науковців і культурно-громад. діячів були спрямовані перед­усім на збира­н­ня й опублікува­н­ня неви­даної спадщини Куліша та під­готовку його жит­тєпису. До цього процесу долучилася Ганна Барвінок, зокрема створила його музей у селах Мотронівка (нині у складі с. Оленівка) та Кинашівка Борзнян. р-ну Черніг. обл., за­охочувала культурно-громад. діячів, письмен­ників, науковців брати участь у заходах із вшановува­н­ня його памʼяті, надавала автор. право на публікації, ділилася рукописами. З її ініціа­тиви та за фінанс. під­тримки архео­граф І. Каманін роз­почав під­готовку вид. «Сочинения и письма П. А. Кулиша» у 20-ти т. — опубл. 5 томів (К., 1908–10). Одночасно в Галичині текс­толог Ю. Романчук під­готував «Твори Пантелеймона Куліша» у 6-ти т. (Л., 1908–10). Обидва вид. здій­снено на досить високому текс­толог. рівні. У Львові за без­посеред. участі І. Франка вперше ви­дано поему Куліша «Маруся Богу­славка» («ЛНВ», 1899, № 10–12), пере­клади творів Дж.-Ґ. Байрона — «Чайльд-Гарольдова ман­дрівка» (1905) та В. Шек­спіра — «Гамлет» (1899), «Приборкана гоструха», «Макбет», «Коріолан» (усі — 1900), «Юлій Цезар», «Антоній і Клеопатра», «Багацько галасу з нечевля», «Ромео та Джульєта» (усі — 1901), «Міра за міру», «Король лір» (обидва — 1902). Від­разу ж після смерті Куліша князь М. Шаховсь­кой здійснив першо­друк його оповіда­н­ня «Омут» («Рус­ское обозрение», 1897, № 3–5). У 1900 в Харкові вперше на­друковано драми Куліша «Петро Сагайдашний» і «Цар Наливай» у його кн. «Драмована трилогія». 1903 здій­снено два першо­друки: у Відні Британ. біблійне товариство — повний перекл. Біблії («Святе Письмо Старого і Нового Завіту»), який зробили Куліш, І. Пулюй та І. Не­чуй-Левицький; у С.-Петербурзі ж. «Ежемесячные сочинения» (№ 4–6) — роман «Искатели счас­тья». С. Яричевський оприлюднив першу редакцію вертеп. драми Куліша «Іродова морока», щоправда, помилково приписавши її авторство Т. Шевченкові («Буковина», 1909, № 129–132, 135–137); О. Левицький і Д. Дорошенко опублікували не­друк. стат­ті Куліша — «Украинофилам» («Записки УНТ», К., 1911, кн. 8) і «Дві мові книжня і народня» («Україна», 1914, кн. 3). Заходами ред. ж. «Киевская старина», зокрема О. Лазаревського, ви­дано сотні листів Куліша — до В. Барвінського (публікація І. Фран­ка), О. Бодянського (публікація А. Ти­това), О. Вересая, Г. Ґалаґана, М. Ґрабовського, Г. Данилевського, Д. Каменецького, О. Кістяківського, М. Максимовича, С. Носа, батька й сина Тарновських, І. Хиль­чевського, Т. Шевченка, М. Юзе­фовича та ін. Публікацію листів Куліша до С. Аксакова здійснив В. Шенрок («Рус­ская старина», 1904, № 12), до М. Гоголя — В. Ча­говець («Чтения в историческом общесте Нестора Летописца», 1902, кн. 16, вип. 4). У Львові в цей період зʼявилися Кулішеві листи до братів Барвінських («Записки НТШ», Л., 1898, т. 28 — публікація І. Франка; Барвінський О. «Спомини з мого життя», Л., 1912, ч. 1, 2), А. Юркевича («На­учно-литературный сборник», 1904, т. 3, кн. 1, 2 — публікація О. Мончаловського) та ін. Ви­да­н­ня джерел. матеріалів від­бувалося синхрон­но з дослідже­н­ням життя й творчості Куліша. Вже на межі 19–20 ст. зʼявилися перші докладні студії про Куліша, які донині не втратили наук. інтересу, — Б. Грінченка «П. А. Кулиш: биогр. очерк» (Чг., 1899), О. Маковея «Панько Олелькович Куліш, огляд його діяльности» («ЛНВ», 1900, № 3–6, 9–12) і В. Шенрока «П. А. Кулиш: біогр. очерк» («КС», 1901, № 2–10). Опубліковано низку евристич. роз­відок: М. Чалого «Юные годы П. А. Кулиша» («КС», 1897, № 5), О. Лазаревського «Предки П. А. Кулиша» (там само, 1898, № 9 під крипт. А. Л.), М. Слабченка «До історії від­ношень між Кулішем та Т. Г. Шевченком» («Сборник Харьковского историко-филологического об­щества», Х., 1909, т. 18), цикл статей О. Грушевського «З сорокових років» («Записки НТШ», Л., 1908, № 3, 5; 1909, № 3), «Поетична творчість П. Куліша» («ЛНВ», 1909, № 9) та «Шевченко і Куліш» («Шевченківський збірник», Петро­град, 1914, т. 1). А. Балика 1903 склав перший (дуже неповний і з багатьма помилками) бібліогр. покажчик творів Куліша «Дубове лыстє: Альманахъ на згадку про П. О. Ку­ліша». На ниві К. у Львові почали працювати В. Щурат і К. Студинський, найбільша активність яких у цій галузі припадає на 1920-і рр. В. Щурат ви­ступив із ґрунт. роз­­відкою «До історії остан­нього побуту П. Куліша у Львові» (Л., 1897). К. Студинський, окрім ін­шого, вперше на­друкував корес­понденцію Куліша: «З листів П. Ку­ліша до Омеляна Партицького» та «Листи до Пантелеймона Куліша» А. Вахнянина (обидві — Л., 1908). Пере­міще­н­ня авто­графів Куліша з Архіву давніх актів (яким опікувався І. Каманін) до АНУ створило сприятл. умови для студій над ними. Істор.-літ. аспект ви­вче­н­ня Куліша започаткував С. Єфремов у праці «Історія українського пись­менства» (К.; Ляйп­циґ, 1911). У 1917–20-і рр. закладено основи сучас. К. Поряд із науковцями старшої генерації (І. Абрамов, М. Грушевський, С. Єфремов, Г. Житецький, М. Могилянський, К. Студинський, М. Сум­цов, В. Щурат, М. Возняк, Я. Гординський, В. Данилов, В. Дорошенко, Д. Дорошенко) почало працювати нове поколі­н­ня дослідників, які сформували цю наук. дисципліну: І. Айзеншток, О. Гермайзе, О. Дорошкевич, М. Зе­ров, Є. Кирилюк, В. Міяковський, М. Павлушков, В. Пе­тров, В. Романовський, П. Рулін, Ф. Савченко, Б. Шевелів, І. Ямпольський та ін. У про­грамовій ст. «Провіяний Куліш: Характер і зав­да­н­ня дослідів про Куліша» (1920; окреме вид. — К., 1927) С. Єфремов сформулював зав­да­н­ня, які по­стали перед куліше­знавцями, — сучас. дослідник повинен насамперед поширити і роз­робляти поле фактів для досліду, повишукувати й упорядкувати докум. дані, ви­значити їхню ціну, вагу та вірогідність і на під­ставі їх при­ступити вже до заг. виснов­ків, до синтезу, що має охопити всю особу і всю творчість письмен­ника. Хронологічно першою моногр. працею того часу є уза­гальнювал. дослідж. Д. Дорошенка «П. О. Куліш, його жит­тя й літературно-громадська діяльність» (К., 1918). Значно до­опрацьоване й поширене, воно ви­йшло по­вторно під на­звою «Пантелеймон Куліш» (К.; Ляйп­циґ, 1923). Популярну брошуру «Пантелеймон Куліш» (П., 1919) випустив М. Сумцов. Влуч. спо­стереже­н­нями, зокрема над при­родою «туркофільства» пізнього Куліша, від­значається праця В. Щурата «Фільософічна основа творчости Куліша» (Л., 1922). Зʼявилася низка збірників, присвяч. Кулішеві, зокрема спецви­пуск ж. «Книгарь», ви­даний 1919 (№ 23/24) до 100-ліття від дня народж. Куліша. Тоді ж під­готов­лено два вид., які не ви­йшли друком і матеріали до яких було втрачено: 1919 — спецвипуск ж. «Наше минуле», присвяч. Кулішеві і 1923 — «П. О. Куліш: Збірник статей і матеріялів» у б-ці «Нашого минулого» (ч. 2) видавництва «Друкарь» (Ін­ститут рукописів НБУВ, ф. 317, од. зб. 22). У першому мало бути опубліковано не­друк. листува­н­ня Куліша з Марком Вовчком і Д. Каменецьким, у другому — «Щоден­ник» Куліша, стат­ті В. Романовського «П. О. Ку­ліш і його “История вос­соединения Руси”», П. Стебницького «П. О. Куліш в листах його дружини», «Листува­н­ня П. Ол. і Ол. Мих. Кулішів з родиною М. Т. Симонова (Номиса). Подав і примітки приточив Гн. Стел­лецький». До обох вид. концептуал. стат­ті написав С. Єфремов, від­повід­но «Провіяний Куліш» (1920; опубл. 1927) і «Без синтезу. (До жит­тьової драми Куліша)» (опубл. 1924). У 1927 ви­йшли три вид., присвяч. Кулішеві з нагоди 30-х роковин його смерті: 1) за ред. М. Грушевського наук. часопис «Україна» з блоком статей про Куліша, які надали М. Грушевський, О. Грушевський, Г. Житецький, К. Студинський; 2) за ред. С. Єфремова й О. Дорошкевича «Пантелеймон Куліш: Збірник праць Комісії для видава­н­ня памʼяток новітнього письменства» зі ста­т­тями С. Єфремова, О. Дорошкевича, М. Могилянського (під псевд. Петро Чубський), Б. Не­ймана, В. Петрова; 3) за ред. А. Кримського «Записки Історич­но-Філологічного від­ділу» ВУАН зі ста­т­тями І. Ткаченка, М. Могилянського (під псевд. П. П. Чуб­ський) та М. Павлушкова. На­ступ. року у Львові за ред. К. Студинського зʼявивився том «Записок НТШ» (1928, т. 128), присвяч. Кулішеві. 1929–30 у Львові за ред. К. Студинського зʼявилося ще одне вид. про Куліша у «Збірнику філологічної секції НТШ» (т. 22) у 2-х ч. (ч. 1 також редагував Ф. Савченко): «П. О. Куліш: Матеріяли і роз­відки». На­прикінці 1920-х рр. на­зріла потреба системат. публікації не­друк. спадщини Куліша. У цей час зародилося декілька проектів, які через майбутні ре­пресії так і не були зреалізовані. Один із таких — «Архів Куліша». До цього вид. мали ввійти Кулішеві спогади «Около полустолетия назад» (упо­рядник П. Рулін), ймовірно, «Що­ден­ник» (упорядник С. Єфремов або М. Могилянський), а також листува­н­ня. 1922–23 у Берліні ви­дано «Твори» Куліша, які під­готував із су­провід. поясне­н­нями Б. Лепкий: т. 1 — «Чорна рада», т. 2 — «Поезії», т. 3 — «Україна», т. 4 — «Псалтир». На­прикінці 1920-х рр. Ін­ститут літ-ри ВУАН роз­почав під­готовку «Творів Пантелеймона Куліша» за заг. ред. О. Дорошкевича. Вид. мало складатися з 25-ти т. і було заявлене як наук.-популярне, проте воно містило варіанти та су­провід­ні стат­ті Є. Кирилюка, Л. Окін­шевича, В. Петрова, П. Филиповича, які заміняли коментарі. Рос. твори по­дано в пере­кладі українською. 1930–31 вдалося випу­стити лише т. 1 (проза 1840-х рр.), т. 3 («Чорна рада») і т. 6 («Спогади з молодих літ» — автобіогр. проза поч. 1850-х рр.). Куліше­­знавці 1920-х рр. працювали пере­важно у напрямку роз­шире­н­ня докум. бази суто наук. характеру. Одна з най­яскравіших сторінок у К. того періоду — це праці В. Петрова, зокрема «Куліш-хуто­рянин (теорія хуторянства і Баївщанський епізод 1853–1854)», «Хуторянство і Европа (листи Куліша з-за кордону р. 1858-го)», «Матеріяли до історії приятелюва­н­ня Куліша й Шевченка р. 1856–1857-го», «Матеріяли до історії спів­робітництва Куліша в “Современ­нике” Некрасова р. 1852–3», «Теорія “культурництва” в Кулішевому листуван­ні р. 1856–7. (За неопублікованими матеріялами)», «Пере­бува­н­ня Куліша на Україні влітку року 1856-го (матеріяли до Кулішевої біо­графії)», які уві­йшли до його моно­графії «Пантелимон Куліш у пʼятдесяті роки». Без­посеред. звʼязок з нею мають і публікації В. Петрова «“Чор­на рада”, як роман соціяль­ний» («Література», К., 1928, зб. 1), «Спогади з молодих літ» («Твори», Х.; К., 1931, т. 6). Цикл статей В. Петрова присвяч. ви­вчен­ню діяльності Куліша у 1840-і рр. Вони мали б увійти до анонсов. у перед­мові до цієї книги аналог. моно­графії «Куліш у сорокові роки», яка так і не ви­йшла друком: «Шевченко, Куліш, В. Білозерський — їх перші стрічі» («Укра­їна», 1925, кн. 1/2), «Куліш і Шев­ченко (до історії їх взаємовід­носин в 1843–1844 роках)» («Шевченко та його доба», К., 1925, зб. 1), «Різдво р. 1846. (За Ку­лішевими матеріалами)» («Шев­ченко», Х., 1928, річник 1), «Вальтер-скот­тівська повість з української ми­нувшини» (Куліш П. «Михайло Чарнишенко», К., 1928), «Етно­графічне оповіда­н­ня П. Куліша» (Куліш П. «Твори», К.; Х., 1930, т. 1). 1930 у Києві ви­йшла кн. «Романи Куліша» В. Петрова, написана з епістоляр. джерел, яка справила знач. вплив на уявле­н­ня про Куліша як людину. У вид. вміщено як додаток не­друк. листи Куліша до Г. Рентель. Значно роз­ширила можливості К. «Бібліо­графія праць П. О. Куліша та писань про нього» (К., 1929), яку уклав Є. Кирилюк. Істотні доповне­н­ня до бібліо­графії зробив І. Ямпольський: «До бібліо­графії праць П. О. Куліша та писань про нього» («Літературний архів», 1931, кн. 1/2), «Ще кілька додатків до бібліо­графії П. Куліша» (там само, 1931, кн. 3). У 1920-х рр. ви­дано знач. масив епістоляр. спадщини Куліша. По суті, започаткувавши наук. під­хід у ви­дан­ні епістоляр. текс­тів Куліша, першим у цьому напрямку почав працювати П. Зайцев, який опублікував його листи до Н. Білозерської («Наше минуле», 1918, № 1, 3). Він же здійснив першо­друк Кулішевої перед­мови до «Неофітів» Т. Шевченка «Несколько предваритель­ных слов» (там само, 1919, № 1/2). Серед найважливіших публікацій епістолярію Куліша — книга О. Дорошкевича «Куліш і Милорадовичева» (К., 1927), стат­ті І. Капустянського (під крипт. Ів. К–й) «До жит­тєпису П. Куліша» (опубл., зокрема, листи до П. і Л. Глібових у «Червоному шляху», 1924, № 8/9), М. Могилянського «П. О. Куліш у 90-х роках (листи й документи)» (листи до М. Карачевської-Вовк; там само, 1925, № 8), С. Глушка «Лис­тува­н­ня П. О. Куліша з Л. М. Жем­чужніковим (1854–1877)» («Україна», 1926, кн. 2/3), В. Данилова «П. А. Куліш і М. О. Максимович» (там само, 1926, кн. 5), П. Руліна «М. П. Старицький та П. О. Куліш» («ЖР», 1926, № 12), Г. Житецького «Куліш і Костомаров (не­друк. листува­н­ня 1860–70-і рр.)» («Україна», 1927, кн. 1/2), М. Лев­ченка «До листува­н­ня П. О. Куліша з П. X. Глібовою» («Зап. Істор.-філол. від­ділу», К., 1927, кн. 10), Б. Шевеліва «Сторінки з життя П. Куліша за 40-х рр. («Листи П. Куліша до О. Ханенка)» // «Життя й революція», 1928, № 10), К. Лазаревської «Куліш і Марко Вовчок: (Кілька неви­даних листів)» («Україна», 1929, лип.–серп.), Ф. Савченка «Нена­­друковані листи Куліша до Бодянського» («За сто літ», К., 1929, кн. 4), «Листи П. Куліша до М. По­годіна (1842–1851)» і «Спів­робітництво П. Куліша з Олексою Гатцуком» (обидві — «П. О. Куліш: (Матеріяли і роз­відки)», Л., 1929, ч. 1), І. Айзенштока «Листи П. Куліша до Ізм. Срезнєвського» («Літературний архів», Х., 1930, кн. 1/2), В. Покальчука «З Кулішевого листува­н­ня» (там само). Над вид. Кулішевого епі­столярію особливо плідно працював М. Возняк, який опублікував низку статей: «Листува­н­ня Панька Куліша з Олексан­дром Кониським» («Нова Україна», 1923, № 7/8, 10, 11), «П. Куліш як інформатор галицького історика літератури (його листува­н­ня з О. Огоновським)» («Життя й революція», 1927, № 12), «Остан­ні зносини П. Куліша з галичанами: (З додатком його листува­н­ня з М. Павликом)» («Записки НТШ», Л., 1928, т. 148), «Пʼять листів П. Куліша до Ол. Бі­лобородова» («Україна», 1929, груд.). Його перу належать дже­релозн. дослідже­н­ня: «Куліш як редактор “Причепи” Левицького» («Записки НТШ», Л., 1928, т. 148), «Гервінусів “Шек­спір” в очах П. Куліша» («Збірник заходо­знавства», К., 1930. т. 2). Ви­вче­н­ня звʼязків Куліша з галичанами та публікацією епістоляр. матеріалів до цієї теми продовжував К. Студинський: «До історії звʼязків Куліша з галичанами в р. 1869–70» («Україна», 1927, кн. 1/2), «Слідами Куліша» («Записки НТШ», Л., 1928, т. 148), «До історії звʼязків П. Куліша з Осипом Ливчаком» («П. О. Ку­ліш. Матеріяли і роз­відки», Л., 1929, ч. 1), «Листува­н­ня і звʼяз­ки П. Куліша з Іваном Пулюєм: 1870–1886 рр.» та «Листи П. О. Ку­ліша до Івана Пулюя (1870–86 рр.)» (вступна ста­т­тя і текс­ти листів; там само, Л., 1930, ч. 2), «Галичина й Україна в листуван­ні. 1860–1880 рр.: Матеріяли до історії української культури в Галичині та її звʼязків з Україною» (Х.; К., 1931, т. 1). Низку знакових публікацій зробив О. Дорошкевич. Окрім уже за­значених, це «З Кулішевого архіву» — листи Куліша до Марка Вовчка та О. Огоновського («Україна», 1924, кн. 4), «Неві­доме ви­да­н­ня П. Куліша» — про Кулішеву книжку, написану під псевд. Гладкий «Карман­ная книжка для помещиков [...]» («Бібліологічні вісті», 1926, № 2). Особливо вагомими є його публікація автобіогр. пое­ми Куліша «Евгений Онегин нашего времени. Роман в стихах» разом із су­провід. ст. «Куліш — героєм роману» та роз­відка «Куліш на заслан­ні» («Пантелеймон Куліш: Зб. пр. Комісії для видава­н­ня памʼяток новіт. письменства», К., 1927). Пита­н­ня цензури і діяльність Куліша пере­важно в роки існува­н­ня Кирило-Мефодіїв. братства досліджував В. Міяковський: «Куліш і Квітка» та «Куліш і цензура» («Наше минуле», 1918, № 2), «З просвітньої діяльности П. О. Куліша» («ЛНВ», 1919, № 7/8), «Малюнок Куліша до народньої пісні» («Україна», 1924, кн. 1/2), «Люди сорокових років. (Кирило-методіївці в їх листуван­ні)» («За сто літ», К., 1928, кн. 2), «Кирило-методіївці в Архео­графічній комісії» («Ювілейний збірник на пошану Михайла Сергі­йовича Грушевського», К., 1928, т. 1). Здобутком К. стали еврист. дослідж. з публікаціями документів і матеріалів, які висвітлюють різні періоди життя Куліша, роз­кривають неві­домі сторінки його творчості: М. Могилянського (під псевд. П. П. Чубський) «Вихід П. О. Куліша з російського під­данства та поворот до російського під­данства 1882–1891 (за архівними матеріялами)» («Записки Історико-філологічного від­ділу», К., 1927, кн. 13/14); М. Павлушкова «Куліш у Тулі на заслан­ні» (там само), І. Ямпольського «Неві­дома повість П. О. Куліша» — про неопубл. «Повесть о старых временах и обычаях малорос­сийских» («Червоний шлях», 1928, № 5/6); Б. Шевеліва «Звільне­н­ня П. О. Куліша з під­данства Росії» («Україна», 1928, кн. 1), «Метрики П. О. Куліша і Ганни Барвінок» (там само, кн. 2), Г. Шамрай «Хуторні плани Куліша в 1870-х роках» («Україна», 1929, жовт.–лис­топ.), М. Кордуби «Причинки до урядничої служби Куліша: Від гу­бернського секретаря до надвор­ного радника («Записки НТШ», Л., 1930, т. 100), І. Айзенштока «З історико-літературних матеріалів» («Літературний архів», Х., 1930, кн. 3/6). Варто від­значити роз­відку І. Ткаченка «До текс­ту Кулішевої збірки поезій “Дзвін”» («Записки Історико-філологічного від­ділу», К., 1927, кн. 13/14). Діяльність Куліша як історика досліджували В. Романовський «Куліш і його праці по історії України» («Книгарь», 1919, № 27), Д. Дорошенко «Огляд української історіо­графії» (Прага, 1922), О. Гермайзе у перед­мові до «Чорної ради» (1925) та Л. Окіншевич у су­провід. ст. «Україна 1663 року та “Чорна рада” П. Ку­ліша» до «Творів» Куліша (Х.; К., 1931, т. 3). Роз­відку, яка спонукала дослідників до дис­кусії, була ста­т­тя М. Грушевського «Соціяльно-традиційні пі­доснови Кулішевої творчости» («Україна», 1927, кн. 1/2), у якій автор акцентував на тому, що Куліш був виразником козац.-старшин. верстви, і ця об­ставина по­значилася на його творчості. Окремі аспекти фольклорист. праці Куліша висвітлено у ста­т­тях А. Лободи «П. О. Куліш — етно­граф» («Книгарь», 1919, № 7/8) і «До літературної історії Кулішевих “Записок о Южной Руси”» («Записки Історико-філологічного від­­ділу», К., 1923, кн. 2/3), І. Айзен­штока «До етно­графічних планів 1840-х рр.» («За сто літ», К., 1929, кн. 4). Про Куліша-критика йдеться у стат­ті І. Теліги «Куліш-критик: Принцип етно­графічної точности» («Україна», 1929, лип.–серп.). Для ро­зумі­н­ня твор­чості Куліша як письмен­ника у контекс­ті роз­витку укр. літ-ри важливими були вступна ста­т­тя М. Зерова «Поетична діяльність Куліша» до Кулішевої книги «Поезії» (1927), яку він і упорядкував (ста­т­тя уві­йшла до його кн. «Від Куліша до Вин­ниченка: Нариси з новіт. укр. письменства», К., 1929), та кон­спект лекцій «Українське письменство ХІХ ст.» (К., 1928). Компаративіст. спо­стереже­н­нями по­значені стат­ті Б. Не­ймана «Куліш і Вальтер-Скотт» («Пантелеймон Куліш: Зб. пр. Комісії для видава­н­ня памʼяток новіт. письменства», К., 1927) і П. Филиповича «Кулішевий варіант сюжету про Навзікаю» (Куліш П. «Твори», К.; Х, 1930, т. 1). Знач. внеском у ви­вче­н­ня Куліша як пере­кладача творів В. Шекс­піра була роз­відка Я. Гординського «Кулішеві пере­клади драм Шек­спіра» («Записки НТШ», Л., 1928, т. 148). Взаємини Куліша з поляками, перед­усім із М. Ґрабовським, стали обʼєктом дослідж. С. Глушка «Куліш про свої зносини з поляками» («Україна», 1924, кн. 3), О. Юровської «Куліш і Грабовський» («Україна», 1929, верес.) та В. Гнатюка «Поль­ський літератор М. А. Грабовський і П. О. Куліш» («Записки Історико-філологічного від­ділу», К., 1929, кн. 21/22). Серед краєзн. роз­відок вирізняється ста­т­тя І. Абрамова «Роз­шуки про П. О. Куліша й його батьківщину» («Науковий збірник Ленін­градського товариства дослідників української історії та мови», К., 1931, т. 3). Публікації І. Айзен­што­ка, І. Ямпольського, В. Покаль­чука на поч. 1930-х рр. у двомісячнику Ін­ституту літ-ри «Літературний архів», власне, були заверше­н­ням над­звичайно плідного у К. періоду 1920-х рр. У 1930–80-і рр. Куліша було затавровано як буржуаз. націоналіста, а його творчість фактично вилучено з наук. процесу. За винятком короткої «від­лиги» кін. 1960-х рр., коли зʼявилася низка вартіс. публікацій і ви­дань, аж до кін. 1980-х рр. К. в Україні пере­бувало під забороною. Більшою мірою воно могло роз­виватися за кордоном, щоправда, дослідники не мали до­ступу до осн. архівів, де зосереджувалися документи доби Куліша. Наук. потенціал Галичини і діаспори у 1930-х рр. сконцентровано у Львові, Варшаві й Празі, де зʼя­вилася низка публікацій, які внес­ли нове слово у К. Серед авторів — Ф. Коковський «До зносин П. Куліша з К. О. Білиловським» («Наша культура», 1936, № 1; публікація 2-х листів Куліша до А. Юркевича); М. Возняк «До історії ви­дань Квітчиної “Марусі”» («Українська книга», 1937, № 2; публікація перед­мови Куліша для планованого ним, проте неопубл. вид. «Полиця книжок»); О. Лотоцький «П. О. Куліш та М. П. Драгоманов у їх листуван­ні» («Праці Українського історико-філологічного товариства у Празі», Прага, 1937, т. 2; першо­друк частини листів Куліша до Драгоманова); Л. Білецький «Т. Шевченко й П. Куліш та їх взаємини у світлі новійшої літературної критики» («Сьогочасне й минуле», Л., 1939, вип. 3/4; змістов. аналіз публікацій на цю тему); цикл статей В. Сімовича з мово­знав. наголосом: «З нагоди сорокалі­т­тя смерті» («Назу­стріч», 1937, № 4), «Кулішева мова і “кулішівка”» («Життя і зна­н­ня», 1937, № 2), «Пантелеймон Куліш: В сорокалі­т­тя смерти» («Просвіта», 1937, № 1/2, під крипт. Вв.). У роки 2-ї світової війни І. Романченко в окупов. Ромнах опу­блікував оглядову працю «Куліш — біо­граф і критик Гоголя» (1943). Велике значе­н­ня мають праці Д. Чижевського «Нарис історії філософії на Україні» (Прага, 1931) та «Історія української літератури» (Нью-Йорк, 1956). У них Д. Чижевський, сформулював концепцію «філософії серця» як основи україноцентрич. світо­гляду Куліша. Щоправда, пізніше нове ро­зумі­н­ня цієї концепції виклав Є. Нахлік у ст. «До верифікації концепції Д. Чижевського про кордо- й україноцентричний світо­гляд П. Куліша» («Літературо­знавство: ІV Між­­нар. кон­грес україністів. Одеса, 26–29 серп. 1999: Доп. і пові­домле­н­ня», кн. 1, К., 2000). На пн.-амер. континенті плідно у галузі К. працював Ю. Луцький. Він написав єдину англомовну наук.-популярну біо­графію Куліша «Panteleimon Kulish: A Sketch of His Life and Times» (Boulder, 1983) і під­готував том «Ви­брані листи Пантелеймона Куліша, українською мовою писані» (Нью-Йорк; Торонто, 1984) зі вступ. стат­тею Ю. Шевельова «Кулішеві листи і Куліш у листах» («Су­часність», 1983, № 12). У «Сучасності» Ю. Луцький також опу­блікував ст. «Ще до теми “Шевченко і Куліш”» (1985, № 11) та «Шевченко, Куліш і граф Орлов» (1987, № 3). Йому належить ст. «Повертаючись до теми “Шев­ченко і Куліш”» («Світи Тараса Шевченка: Зб. ст. до 175-річчя з дня народж. поета», Нью-Йорк; Париж; Сидней; Торонто; Л., 1991, т. 1). Разом зі своєю дружиною Мойрою пере­клав англ. мовою роман Куліша «Чорна рада» (Littleton, 1973; перед­мова Р. Багрій-Пікулик). Уже в 1990-х рр. Ю. Луцький ще раз звернеться до по­статі Куліша у моно­графії «Seven Lives: Vignet­tes of Ukrainian Writers in the Nineteenth Century» (New York, 1999), де письмен­никові присвяч. окремий роз­діл. Поміт. внесок у К. зробила канад. дослідниця Р. Багрій-Пікулик, яка 1978 у Торонт. університеті захистила доктор. дис. «“Taras Bulʼba” and the “Black Council”: Adherence to and Di­vergence from Sir Walter Scottʼs Historical Novel Pattern». Фрагменти дис. опубл. у канад. наук. періодиці. Згодом працю ви­дано в укр. пере­кладі: «Шлях сера Вальтера Скот­та на Україну (“Тарас Бульба” М. Гоголя і “Чорна рада” П. Куліша в світлі історичної романістики Вальтера Скот­та)» (К., 1993). Р. Багрій-Пікулик є також автором компаратив. ст. «J. J. Rousseauʼs “Émile” and P. Kulishʼs Views on Education» («J. of Ukrainian Studies, [Edmon­ton], 1989, vol. 14, № 1/2). Варто від­значити новатор. публікації Я.-Б. Рудницького, який першим доводив, що Куліш зініціював вид. «Новых стихотворений Пушкина и Шавченки»: «Шевченкіяна на Заході. Перше ви­да­н­ня Шевченка на Заході. З на­годи сторіч­чя. 1859–1959» (Він­ніпеґ, 1959); «Ляйпціґське ви­да­н­ня творів Шевченка з 1859 р.» («Наукові записки», Мюнхен, 1961, ч. 4/5). Окремим досягне­н­ням К. діаспори стала доктор. дис. О. Сулими-Блохин «Квіт­ка і Куліш — основоположники української новелі» (Мюнхен, 1969; пере­вид. 1995 у її зб. «Ви­­бране»). Важливе значе­н­ня має джерел. публікація В. Кедровського «Цензурний примірник “Досвіток” П. О. Куліша» («Альманах Українського народного союзу на рік 1971», Джерзі Ситі; Ню Йорк, 1971). Оригін. аспект аналізу змісту «Чорної ради» пред­ставив В. Кардаш у ст. «Пси­хологія маси у “Чорній раді” П. Куліша: У світлі соціопсихології — спроба аналізи» («Визвольний шлях», 1976, № 7/8).

У Рад. Україні після 1930-х рр. було опубліковано зовсім мало публікацій про Куліша. Серед них окремі стат­ті Є. Кирилюка, О. Дорошкевича й І. Пільгука «П. О. Куліш і його значен­ная в історії української культури» («Українська література», 1944, № 9/10), «Куліш-фольклорист» («Україна», 1944, № 10) та «Пан­телеймон Куліш» («Радянська Україна», 1944, 8 серп.) Є. Кири­люка; «Коло початків українського історичного роману» (там само, 23 серп.), «Пантелеймон Куліш» («Література і мистецтво», 1944, 7 серп.) й «“Чорна рада” П. Куліша» («Українська література», 1945, № 1/2) О. Дорошкевича; «Роман П. Куліша “Чорна рада”» («Література і мистецтво», 1943, 30 черв.) та «Куліш — журналіст» (там само, 1944, 15 серп.) І. Пільгука. Важливими публікаціями є також ст. М. Ґудзія «Неви­дані листи П. О. Куліша до Аксакових» («Радянське літературо­знавство», 1957, № 19) й моно­графії з оцінками по­статі Куліша «Журнал “Основа” і укра­їнський літературний процес кінця 50-х — 60-х років ХІХ ст.» та «Українська літературна критика 50–70-х років ХІХ ст.» (обидві — К., 1959). «Від­лига» 1960-х рр. зумовила появу двох знакових для того часу вид.: «Ви­брані твори» Куліша (К., 1969; упорядник М. Гончарук) та його «Поезії» у популяр. серії «Бібліотека поета» видавництва «Радянський письмен­ник» (К., 1970; упорядник В. Яременко). Певним наук. досягне­н­ням був роз­діл Н. Крутікової «Художня проза П. Куліша» в академ. «Історії української літератури» у 8-ми т. (К., 1968, т. 3). Серед статей, написаних на пошанува­н­ня 150-літ. ювілею Куліша, варто від­значити Є. Кирилюка «Панько Куліш» («Радянське літературо­знавство», 1969, № 8), П. Гончарука «Історичні по­гляди П. О. Куліша під час його пере­бува­н­ня в кирило-мефодіївському товаристві» («Український історичний журнал», 1969, № 8), М. Комишанченка «Взаємини П. Куліша з Т. Шевченком» («Українське літературо­знавство», 1970, вип. 8; ця тема також від­бита в його моно­графії: «Тарас Шевченко в українській критиці: 50–60-і роки ХІХ ст.», К., 1969), В. Моторного і В. Гориня «Із рукописних джерел М. Костомарова і П. Куліша» (там само). Про Куліша-фольклориста писав Б. Кир­дан у моно­графії «Собиратели народной поэзии (из истории украинской фольклористики ХІХ века» (Москва, 1974). Істот. внеском у літературо­зн. науку було кілька ґрунт. праць, у яких Кулішеві приділено сут­тєву увагу, серед них — моно­графії Р. Міщука «Українська оповід­на проза 50–60-х років ХІХ ст.» (К., 1978) та І. Денисюка «Роз­виток української малої прози XIX — початку XX ст.» (К., 1981; Л., 1999).

Новий період роз­витку К. роз­по­чався 1989 з від­значе­н­ня 175-річ­чя від дня народж. Куліша, коли протягом того ж року зʼявилося бл. 100 присвяч. йому публікацій. Серед них най­основніші: моно­графії М. Бондаря «Поезія пошевченківської епохи. Система жанрів» (1986) та Є. Нахліка «Українська романтична проза 20–60-х років ХІХ ст.» (1988; обидві — Київ), у яких автори роз­глянули письмен­ниц. доробок Куліша без ідеологічних мотивів; «Твори» у 2-х т. (упорядник М. Гончарук, автор вступ. стат­ті М. Жулинський); брошура Є. Нахліка «Пантелеймон Куліш» у серії товариства «Зна­н­ня»; у Гайдельберзі (Німеч­чина) — з ініціативи Ю. Бойка-Блохина факсиміл. від­творе­н­ня «Записок о Южной Руси» зі вступ. стат­тею Ф. Шольца «Pantelejmon Kuliš: Ein ukrainischer Schriftsteller, Dich­ter und Forscher zwischen Romantik und Realismus». Почався процес поверне­н­ня по­статі Куліша у пострад. культур. про­стір України. Цей рух від­бувався у кількох взаємоповʼяз. площинах: 1) у наук. обіг вводилися не­друк. текс­ти Куліша та актуалізувалася його забута спадщина; 2) дослідники освоювали напрацюва­н­ня попередників, і цей процес через пере­рваність у генераціях від­бувався дещо стихійно, без­системно; 3) ставилися нові зав­да­н­ня у ви­вчен­ні біо­графії і творчості Куліша, його світо­гляду, у ширшому контекс­ті — дослідж. його середовища. Уведе­н­ня творчості Куліша в про­грами серед. і вищих навч. закладів та стрімкий роз­виток вузів. науки додатково стимулювали дослідж., проте багато з них не мали наук. цін­ності. У той час потужно себе заявили як куліше­знавці Є. Нахлік та В. Івашків, які донині продовжують працювати у цій галузі. Моно­графії Нахліка: «По­дружнє життя і позашлюбні романи Пантелеймона Куліша» (2006), «Пантелеймон Куліш: особистість, письмен­ник, мислитель» у 2-х т. (2007), «Пантелеймон Куліш: Між Параскою Глібовою і Горпиною Ніколаєвою» (2009, спів­­авт.; усі — Київ). Праці В. Івашківа: моно­графія «Українська романтична драма 30–80-х років ХІХ ст.» (К., 1990), доктор. дис. «Художня, лі­тературо­зна­вча і фольклористична парадигма ран­ньої творчости Пантелемона Куліша» (К., 2009). Є. Нахлік та В. Івашків під­готували й ґрунтовно прокоментували «Твори» Куліша у 2-х т. (К., 1994; 1998) у популяр. серії «Бібліотека української літератури» видавництва «Наукова думка»: Є. Нахлік — т. 1 (проза й пое­зія; автор вступ. стат­ті), В. Іваш­ків — т. 2 (поеми та драм. твори). З післямовою та коментарями В. Івашківа ви­дано «Чорну раду» (К., 1991), він також під­готував вид. Куліша «Повість про український народ» (Л., 2006), до якого написав вступну ста­т­тю. Опублікува­н­ня текс­тів письмен­ника, і перед­усім — не­друкованих, стало одним із пріоритет. зав­дань куліше­знавців. На поч. 1990-х рр. видавництво «Дні­про» запланувало видати зі­бра­н­ня творів Куліша у 10-ти т., проте реалізувати це завадили екон. криза серед. 1990-х рр. 1990 ви­йшло знакове для історії укр. су­спільно-політ. думки вид. «Кирило-Мефодіївське товариство» у 3-х т. (під­готовл. ще на­прикінці 1960-х рр.), де у т. 2 міститься справа Куліша. В. Панченко вперше опублікував у пере­кладі укр. спогади Куліша «Майже пів­столі­т­тя тому» («Єлисавет», 1992, 24 черв.). Наук. публікацію цих спогадів — «Около полустолетия назад: Лит. воспоминания» — під­готували Є. Нахлік і О. Федорук («Пантелеймон Куліш: Мат. і дослідж. Л.; Нью-Йорк, 2000). В. Шевчук на­­друкував у пере­кладі укр. конфісковану, а через те майже неві­дому працю Куліша «Хутірська філософія» («Хроніка-2000: Наш край», 1992, вип. 2; 1993; вип. 1–6). 1993 у Києві зʼявилася публікація Кулішевого «Щоден­ника», раніше не друкованого, яку впорядкував і прокоментував С. Кіржаєв. 1994 у Києві ви­йшло ре­принтне вид. «Записок о Южной Руси» (помилково від­творювало примірник із купюрою). 1995 у Нью-Йорку вперше зʼявився драм. твір В. Мови (Лиманського) «Куліш, Байда і козаки: Інтермедія до драми П. Куліша “Байда”», який під­готували Ю. Шевельов і В. Чумаченко, доповнивши своїми роз­відками. У вид. зі­брано різні текс­ти, що стосуються інтермедії В. Мови, серед них — драма Куліша «Байда, князь Вишневецкий» та рец. на неї. Добірку листів Куліша до одного адресата, раніше не ви­друкованих, упорядкував О. Федорук, — «Лис­ти до М. Д. Білозерського» (Л.; Нью-Йорк, 1997). На­ступ. року О. Луговський і О. Путра вперше опублікували роман Куліша «Владимирия, или Искра любви: Приключения Недригайла из Не­дригайлова городка. По­смерт­ные записки моего приятеля» («КС», 1998, № 1–3). У 2000 в Києві ви­йшло «Сьвяте Письмо Старого і Нового Заповіту. Мовою русько-українською», зроблене друкар. пере­набором за ред. В. Козирського і В. Шендеровського. 2005 у Києві О. Шо­кало опублікував книжку Куліша «Моє життя», куди уві­йшли «Повість про український народ», автобіо­графія «Жизнь Куліша» та «Хутірська філософія...» (перша і оста­н­ня у його пере­кладі українською мовою; він же автор вступ. стат­ті). Від поч. 1990-х рр. здійснено також низку спорадич. першо­друків листів Куліша: до В. Шенрока (під­готувала Н. Кру­тікова; «Н. В. Гоголь: Ис­след. и мат.», К., 1992), до Є. Тимченка і від нього (С. Захаркін; «КС», 1998, № 4), до О. Бодянського (А. Шацька; «Пантелеймон Куліш: Мат. і дослідж.», Л.; Нью-Йорк, 2000), декілька листів до П. Глібової та листів до Куліша опубл. у кн. Є. та О. Нахліків «Пан­телеймон Куліш: Між Параскою Глібовою і Горпиною Ніколаєвою» (К., 2009) тощо.

Новий етап едиції Кулішевої спад­щини роз­почався із започаткува­н­ня вид. «Повного зі­бра­н­ня творів Куліша» у 35-ти т. за ред. Г. Грабовича, який так ви­значив місце Куліша в історії укр. культури: «Пантелеймон Кулiш є центральною, ключовою по­ста­т­тю в становлен­нi модерної української лiтератури i культури i вод­ночас — рушiєм i засновником новiтньої української iнтелекту­альної, критичної думки та тих вимiрiв нацiональної свiдомости, якi на нiй будуються» («Пантелеймон Куліш. Повне зі­бра­н­ня творів: Про­спект» К., 2005). Від­­повід­но до типу вид. у ньому має бути опубл. всю писану й маляр. спадщину Куліша, текс­ти подаватимуться з усіма редакціями і варіантами, їх су­проводжуватиме по­глиблений коментар. У такому форматі під­готовлено т. 1 (2005) і т. 2 (2009; обидва — упорядник О. Федорук) серії «Листи», де по­дано двобічну кореспонденцію Куліша, та т. 3 (2015) серії «Наукові праці. Публіцистика» — «Записки о Южной Руси» у 2-х кн. (упорядник В. Івашків; усі — Київ). Мас­штабність проекту зумовлена тим фактом, що значну частину спадщини Куліша досі не опубліковано. Так, у двох томах епістолярію третину листів опубл. вперше. Досі залишається неви­друк. «История вос­соединения Руси» Куліша у 7-ми т., яку він на­прикінці життя доопрацював і значно роз­ширив. Захищено низку канд. дис., при­свяч. Кулішеві, зокрема: з літ-ри — І. Девдюк («Англійська література у творчій діяльності Пантелеймона Куліша: Пере­клади. Критичне сприйня­т­тя. Творче засвоє­н­ня», 1999), Т. Дзюба («Лі­тературно-естетична концепція Пантелеймона Куліша», 1999), В. Владимирова («Пантелеймон Куліш — дослідник української літератури», 2002), О. Федорук («Пантелеймон Куліш і літературний процес у Західній Україні 60-х — початку 70-х років ХІХ ст.», 2002); української мови — Н. Слободянюк («Український національно-культурний компонент у мові художньої історичної прози Пантелеймона Куліша», 2001); філософії — Г. Поперечна («Філософська антропологія та історіософія Пантелеймона Куліша», 1998), А. Сініцина («Історико-філософські ідеї українського романтизму (П. Куліш, М. Костомаров)», 2001); історії — Л. Похила («Історичні по­гляди П. Куліша», 1998); фольклористики — Ж. Янковська («Фольклористична діяльність Пантелеймона Куліша», 1998). Доктор. дис., крім В. Івашківа, захистив А. Гуляк («Становле­н­ня українського історичного роману. “Чорна рада” П. Куліша», 1998). Прик­метною подією стала канд. дис. китай. дослідниці Л. Сюй «Художня проза Пантелеймона Куліша у контекс­ті українського романтизму» (2015) — перша мас­штабна праця про творчість Куліша, виконана науковцем зі Сходу. Серед заг. дослідж. виділяється доктор. дис. О. Яся «Історик і стиль: Ви­значні по­статі українського історіописа­н­ня у світлі культурних епох (початок ХІХ — 80-ті роки ХХ ст.)» (К., 2014; кн. у 2-х т.), у якій творчість Куліша-історика осмислено в широкому контекс­ті роз­витку укр. істор. думки. Від 1989 зʼя­вилося десятки кулішів. збірників, мат. конференцій тощо. Серед них важливими є: «Пантелеймон Куліш: Мат. і дослідж.» (Л.; Нью-Йорк, 2000), спецвипуск альманаху «Молода нація» (2004, № 1), присвяч. Кулішеві, спецвипуск культурол. альманаху «Хроніка-2000» — «Пантелеймон Куліш: Письмен­ник, філософ, громадянин» (К., 2009, вип. 78). Поміт. внесок у К. зробили В. Дудко (цикл ґрунт. статей, присвяч. участі Куліша у ж. «Основа»), В. Яцюк (про взаємини Куліша і Шевченка, порт­рети Куліша, організація у Нац. музеї ім. Т. Шевченка Кулішевих ви­ставок), крає­знавець В. Терлець­кий («Ро­зі­л­люсь по ріднім краю: П. Куліш у взаєминах із земляками», Шостка, 2006), О. Федо­рук, (робочий зошит словника «Куліш та його оточе­н­ня», К., 2007; низка статей з К. у періодиці). Огляд понад століт. роз­витку К. дає під­стави твердити, що за цей час дослідники досягнули знач. успіхів в опрацюван­ні тем, які стосуються життя і творчості Куліша. Наук. здобутки цієї галузі є досягне­н­ням укр. гуманітар. науки. Щоправда, як і в 1920-х рр., вид. і систематизація джерел залишаються однією з найважливіших про­блем К. Усуне­н­ня цієї про­блеми та під­готовка академ. повного зі­бран­ня творів Куліша значно по­жвавить, а водночас під­несе наук. рівень дослідж. про Куліша та й українозн. студій взагалі.

О. О. Федорук

Завантажити статтю