Кулішівка

КУЛІШІ́ВКА  — фонетичний правопис. Засто­сований П. Кулішем у «Записках о Южной Руси» (1856, т. 1) та «Граматці» (1857; обидві — С.-Пе­тербург), згодом використаний у ж. «Основа» (видавали 1861–62 у С.-Пе­тербурзі В. Білозерський, М. Костомаров, П. Куліш). Згідно з цим правописом, послідовно вживали літеру і на позначення звука [і] з давнього ѣ (літо, сіно, осінь), на місці давніх о, е у новозакритих складах (стілъ, жінка, пічъ) та йотованого і (Вкраіна, моіх, тихоі). Вилучено з абетки літеру ы, а замість неї та на позначення звука [и] писали и (синь, лисиця); на місці апострофа в серед. і в кінці слів після приголосних використовували ъ (пъятъ, розвъязав, вітеръ, сміхъ). Звук [е] передавали через е (друже, сестра). Літеру є вживали лише після м’яких приголосних в імен­никах серед. роду (весіллє, третє, щастє), а після голосних — літеру е без відзначення на пись­мі йотації звука [е] (гуляе, думаешь), хоч літера є в поперед. правописах була. Відновили ё для сполучень йо, ьо (ёму, слё­зою, тёхнув, народнёго). У правописі приголосних П. Куліш намагався послідовно запровадити фонет. принцип, наслідуючи частково О. Павловського, П. Гулака-Артемовського та ін. Вибуховий ґ передавали через g (дзиgа, gyля), дієслівне сполучення -ться — через -тьця і -тця (вертаютьця, всміхнетця), а -шся — через -шся і -сся (оді­бъешся, вітаесся). Паралельно вживали префікси рос- і роз- (роскажуть, розчервонітися). К. використовували до заборони укр. друку Емським указом 1876 і в дещо зміненому вигляді («грін­чевичівка») — після зняття цієї заборони 1905–14, зокрема в «Словарі української мови» (К., 1907–09, т. 1–4) за ред. Б. Грінченка.

Завантажити статтю