Культура праці

КУЛЬТУ́РА ПРА́ЦІ – матеріальна культура, до якої належить стан продуктивних сил, трудових навичок людей; система моральних орієнтирів і зовнішніх економічних, соціальних, технічних, організаційних, психофізіологічних, екологічних, ес­тетичних і суспільно-політичних умов, які під час трудової діяльності забезпечують задоволення потреб в економічному й соціальному добробуті працівника. У сучас. умовах К. п. стає визначал. джерелом якіс. зростання економіки, сприяє розкриттю здібностей людини, ефек­тив. й твор. застосуванню її знань і вмінь, покращенню атмосфери вироб. процесу, підвищенню ефек­тивності управління. Діалектична єдність екон., соц., вихов. та ін. завдань К. п., що забезпечують сталий розвиток організації, фірми, зорієнтована на НТП, розвиток особистості, посилення ниніш. і майбут. потенціалу організації, задоволення потреб людини. Ставлення до праці є одним із гол. критеріїв оцінки людини, а обов’язок сум­лінно працювати – одним із осн. елементів у системі морал. норм і цінностей. Особливості дефініції «К. п.»: по-перше, вона має не лише описове, а й вартісне розуміння (характеризує не тільки те, що робиться, а й те, як робиться); по-друге, у К. п. виявляється творча сутність людини (за В. Капіцею, твор­чо сприймаючи культурні традиції, людина починає творити не традиційно, а інновацій­но); по-третє, виражає цілісну характеристику проявів людини, тобто об’єднані в одне ціле інтеграл. якості, а не окремі сторони чи властивості. К. п. має складну структуру, що об’єднує культуру наук.-тех., соц., екон. і правових умов праці, культуру працівника, організац. К. п., соц. К. п. Компоненти К. п.: екол.-екон. (відповідність праці сан.-гіг., психофізіол., соц.-психол., естетич. нормам, стиль і методи упр., зорієнтовані на раціональ­ність, безпеку, ресурсозбереження та ін.), соц. (уміння спів­працювати, відповідальність за доручену справу, дотримання встановленого порядку й трудової дисципліни, потреба в самоосвіті та саморозвитку, соц. активність і твор. підхід до спра­ви), профес. (компетентність, високий рівень організації праці, рац. розподіл робочого часу, ритмічність, злагодженість, екон. культура, технол. дисципліна), морал. (свідомість, сумлінність, самодисципліна, гуманне ставлення до співроб., партнерів, багатство духов. культури). Виокремлюють 3 функціон. рівні співвідношення профес. культури, К. п. і культури виробництва (за Г. Соколовою): 1-й рівень – соціотех. – гармонізація елементів у системі «людина–техніка». Культура на цьому рівні є сукупністю соц.-екон. законів розвитку тех. нормативів, що характеризують рівень розвитку техніки й технології, тип ви­роб-ва, ступ. механізації й авто­матизації праці. 2-й рівень – соціонорматив. – передбачає гармонізацію відносин у системі «людина–людина й об’єднує нор­ми, які відображають рівень організації праці та зрілість внутр.-колектив. відносин. 3-й рівень – інтеграція елементів культури в систему на рівні значень і цінностей, що надають сенс трудовій діяльності людини. Осн. показниками прояву цього рівня є ефективність участі у праці, продуктивність та якість праці, ступ. розкриття твор. потенціалу, задоволеність повнотою профес. самореалізації, рівень усвідомлення сусп. цінності праці та своєї соц. значущості. Високий рівень К. п. сприяє змістовній трудовій діяльності, раціоналізації праці, покращенню її умов та вдосконаленню організації, що зумовлює підвищення матеріал. і культур. рівнів та якості життя працівника. К. п. – важливий чинник, що сприяє підвищенню ефективності навчання дітей, підлітків, молоді, дорослих. Куль­тура навч. праці передбачає культуру мислення (вміння аналізувати, синтезувати, порівню­вати, класифікувати, абстрагува­ти, узагальнювати), техніку навч. праці (вміння виконувати дії – стихійні або цілеспрямовані, ти­пові для навч. праці, володіння рац. прийомами та методами самост. роботи з різними джерелами, вміння планувати навч. діяльність тощо), гігієну розум. праці, мотивацію навчання, куль­туру поведінки, володіння прийомами саморегуляції (усвідом­лене упр. поведінкою на 2-х рівнях: операц.-тех., пов’яза­ному зі свідомою організацією дій за допомогою засобів, спрямов. на їх оптимізацію; мотиваційному, пов’язаному з організацією заг. спря­мованості діяльності за допомогою свідомого упр. мотивац. сферою особистості).

Літ.: Капица В. Ф. Культура труда как производительное творчество человека. К., 1989; Соколова Г. Н. Культура труда в социальном развитии технической интеллигенции: Социоло­гический анализ. Минск, 1989; Пилипенко В. Є. Людина в ринковому суспільстві: орієнтації, поведінка, культура. К., 2005; Новацький Т.-В. Людська праця. Аналіз поняття / Пер. з польс. Л., 2010; Куликова Т. А. Особенности взаимосвязи культуры труда и качества жизни // Евразий. междунар. научно-аналитич. журн. 2012. № 2.

О. В. Аніщенко

Рекомендована література

1. Капица В. Ф. Культура труда как производительное творчество человека. К., 1989;
   Google Scholar Internet
2. Соколова Г. Н. Культура труда в социальном развитии технической интеллигенции: Социоло­гический анализ. Минск, 1989;
   Google Scholar Internet
3. Пилипенко В. Є. Людина в ринковому суспільстві: орієнтації, поведінка, культура. К., 2005;
   Google Scholar Internet
4. Новацький Т.-В. Людська праця. Аналіз поняття / Пер. з польс. Л., 2010;
   Google Scholar Internet
5. Куликова Т. А. Особенности взаимосвязи культуры труда и качества жизни // Евразий. междунар. научно-аналитич. журн. 2012. № 2.
   Google Scholar Internet

завантажити статтю