Культура праці

Визначення і загальна характеристика

КУЛЬТУ́РА ПРА́ЦІ — матеріальна культура, до якої належить стан продуктивних сил, трудових навичок людей; система моральних орієнтирів і зовнішніх економічних, соціальних, технічних, організаційних, психофізіологічних, екологічних, ес­тетичних і су­спільно-політичних умов, які під час трудової діяльності забезпечують задоволе­н­ня потреб в економічному й соціальному добробуті працівника. У сучас. умовах К. п. стає ви­значал. джерелом якіс. зро­ста­н­ня економіки, сприяє роз­кри­т­тю здібностей людини, ефек­тив. й твор. за­стосуван­ню її знань і вмінь, покращен­ню атмо­сфери вироб. процесу, під­вищен­ню ефек­тивності управлі­н­ня. Діалектична єд­ність екон., соц., вихов. та ін. зав­дань К. п., що забезпечують сталий роз­виток організації, фірми, зорієнтована на НТП, роз­виток особистості, посиле­н­ня ниніш. і майбут. потенціалу організації, задоволе­н­ня потреб людини. Ставле­н­ня до праці є одним із гол. критеріїв оцінки людини, а обовʼязок сум­лін­но працювати — одним із осн. елементів у системі морал. норм і цін­ностей. Особливості дефініції «К. п.»: по-перше, вона має не лише описове, а й вартісне ро­зумі­н­ня (характеризує не тільки те, що робиться, а й те, як робиться); по-друге, у К. п. виявляється творча сутність людини (за В. Капіцею, твор­чо спри­ймаючи культурні традиції, людина починає творити не традиційно, а ін­новацій­но); по-третє, виражає цілісну характеристику проявів людини, тобто обʼ­єд­нані в одне ціле інтеграл. якості, а не окремі сторони чи властивості. К. п. має складну структуру, що обʼ­єд­нує культуру наук.-тех., соц., екон. і правових умов праці, культуру працівника, організац. К. п., соц. К. п. Компоненти К. п.: екол.-екон. (від­повід­ність праці сан.-гіг., психофізіол., соц.-психол., естетич. нормам, стиль і методи упр., зорієнтовані на раціональ­ність, без­пеку, ресурсозбереже­н­ня та ін.), соц. (умі­н­ня спів­­працювати, від­повід­альність за доручену справу, дотрима­н­ня встановленого порядку й трудової дисципліни, потреба в самоосвіті та самороз­витку, соц. активність і твор. під­хід до спра­ви), профес. (компетентність, високий рівень організації праці, рац. роз­поділ робочого часу, ритмічність, злагодженість, екон. культура, технол. дисципліна), морал. (сві­домість, сумлін­ність, самодисципліна, гуман­не ставле­н­ня до спів­роб., партнерів, багатство духов. культури). Ви­окремлюють 3 функціон. рівні спів­від­ноше­н­ня профес. культури, К. п. і культури виробництва (за Г. Соколовою): 1-й рівень — соціотех. — гармонізація елементів у системі «людина–техніка». Культура на цьому рівні є сукупністю соц.-екон. законів роз­витку тех. нормативів, що характеризують рівень роз­витку техніки й технології, тип ви­роб-ва, ступ. механізації й авто­матизації праці. 2-й рівень — соціонорматив. — перед­бачає гармонізацію від­носин у системі «людина–людина й обʼ­єд­нує нор­ми, які від­ображають рівень організації праці та зрілість внутр.-колектив. від­носин. 3-й рівень — інтеграція елементів культури в систему на рівні значень і цін­ностей, що надають сенс трудовій діяльності людини. Осн. показниками прояву цього рівня є ефективність участі у праці, продуктивність та якість праці, ступ. роз­кри­т­тя твор. потенціалу, задоволеність повнотою профес. самореалізації, рівень усві­домле­н­ня сусп. цін­ності праці та своєї соц. значущості. Високий рівень К. п. сприяє змістовній трудовій діяльності, раціоналізації праці, покращен­ню її умов та вдосконален­ню організації, що зумовлює під­вище­н­ня матеріал. і культур. рівнів та якості життя працівника. К. п. — важливий чин­ник, що сприяє під­вищен­ню ефективності на­вча­н­ня дітей, під­літків, молоді, дорослих. Куль­тура навч. праці перед­бачає культуру мисле­н­ня (вмі­н­ня аналізувати, синтезувати, порівню­вати, класифікувати, абстрагува­ти, узагальнювати), техніку навч. праці (вмі­н­ня виконувати дії — стихійні або цілеспрямовані, ти­пові для навч. праці, володі­н­ня рац. при­йомами та методами самост. роботи з різними джерелами, вмі­н­ня планувати навч. діяльність тощо), гігієну розум. праці, мотивацію на­вча­н­ня, куль­туру поведінки, володі­н­ня при­йомами саморегуляції (усві­дом­лене упр. поведінкою на 2-х рівнях: операц.-тех., повʼяза­ному зі сві­домою організацією дій за допомогою засобів, спрямов. на їх оптимізацію; мотиваційному, повʼязаному з організацією заг. спря­мованості діяльності за допомогою сві­домого упр. мотивац. сферою особистості).

Літ.: Капица В. Ф. Культура труда как производительное творчество человека. К., 1989; Соколова Г. Н. Культура труда в социальном развитии технической интел­лигенции: Социоло­гический анализ. Минск, 1989; Пилипенко В. Є. Людина в ринковому су­спільстві: орієнтації, поведінка, культура. К., 2005; Новацький Т.-В. Людська праця. Аналіз поня­т­тя / Пер. з польс. Л., 2010; Куликова Т. А. Особен­ности взаимосвязи культуры труда и качества жизни // Евразий. междунар. на­учно-аналитич. журн. 2012. № 2.

О. В. Аніщенко

Завантажити статтю