Культури філософія

Визначення і загальна характеристика

КУЛЬТУ́РИ ФІЛОСО́ФІЯ  — філософська дисципліна, що вивчає культуру як інституціонально упорядковану систему цін­ностей у розмаїтті її історичних форм та багатогранності структурних і функціональних специфікацій. К. ф. відрізняють від філософії історії, оскільки цикли культури не співпадають з етапами істор. еволюції; а також від соціології культури, яка вивчає соціокультурні спільноти в соцієтал. контексті. Термін «куль­тура» в стародав. європ. та сх. філос. думці асоціювався із цілеспрямов. впливом людини на природу, навчанням і вихованням людини, дотриманням певних морал.-духов. принципів. Уперше з ідеєю переоцінки цінностей антич. культури й повер­нення людини до природи виступили давньогрец. софісти та кініки. Китай. даосизм також прагнув переорієнтуватися від однобіч. люд. «дао» і повернутися до всеосяж. вищого «дао» Всесвіту. У християнстві всі сим­воли культури закодовано у тексті Святого Письма. Їхнє тлу­мачення започаткувало середньовічну екзегетику, яка виходила з креаціоніст. уявлень про культуру. Секуляризація реліг. уявлень про культуру відбулася в епоху Відродження. Вчені-гуманісти виходили з відновленого антич. уявлення про природу та культуру як результат діяльності людини. Просвітництво розуміло культуру як сукупність досягнень у науках та мистецтвах. Від 2-ї пол. 18 ст. у К. ф. розгорнулося широке коло дослідж., які розгалузилися на мови філософію, філософію міфу, філософію релігії, філософію права тощо. Ж.-Ж. Руссо критикував культуру й цивілізацію за штучне посилення нерівності порівняно з її природ. станом у первіс. суспільно-ві. Й. Гердер роз­глядав культуру в контексті істор. розвитку людства як прояв здіб­ностей люд. розуму. Ф. Ніцше нігілістично переосмислив засади бурж. культури, виходячи з антикультур. сутності людини, а мораль розглядав як засіб поневолення загалом воління обраних індивідів й боротьби за владу. О. Шпенґлер, проводячи порівнял. аналіз істор. культур, розглядав кожну з них як окремий організм із притаманним лише йому життєвим циклом. А.-Дж. Тойнбі прагнув систематизувати локал. цивілізації, виходячи з єдиного знаменника. В остан. третині 19 — 1-й пол. 20 ст. у культур. антропології та етнографії (Е.-Б. Тайлор, Ф. Боас, Л. Крьобер, К. Леві-Строс, Б. Ма­линовський та ін.) формувалося наук. підґрунтя дослідж. культури. Представники культур. антропології розглядали людину як культуротворчу істоту, яка відтворює між собою й природою сферу життєдіяльності — культуру, яка є інваріантною стабіл. структурою, що є засобом акумуляції, збереження й передачі культур. спадку. У серед. 20 ст. Л. Вайт започаткував культурологію, виходячи із потреб синтезу даних, накопичених у різних галузях науки. Кантіанець Е. Кас­сирер дослідив символічні фор­ми культури. За З. Фройдом, культура є засобом соц. пригнічення й формою можливої сублімації. Неофройдизм вбачає в культурі знакову систему закріплення псих. переживань. К.-Ґ. Юнґ вважав, що певні сим­воли можуть активізувати архетипи колектив. позасвідомого. У філос. концепціях постіндустріального суспільства (Д. Белл, Е. Тофлер та ін.) культура є важливим засобом гармонізації сто­сунків у середині соціуму та між людиною і природою. Постмодерн (П. Бодріар, Ж. Деріда, Ю. Габермас, П. Козловский, Ю. Крістева, Ж.-Ф. Ліотар, М. Фу-­ко та ін.) критично зіставляє Просвітництво й постмодерн як дві доби розвитку європ. культури, прагнучи здійснити деконструкцію логоцентризму та утопізму проекту Просвітництва. П. Козловський встановлює наявність прикмет, за якими визначається всесвітньо істор. епоха переходу від модерну до постмодерну, та спростовує роз­межування між технікою, вкоріненою в матеріальне, та культурою як квінтесенцію світу духовного. Культура проголошується єдиним універсал. контекстом розуміння реальності.

Завантажити статтю