КУЛЬЧИ́ЦЬКА Олена Львівна (15. 09. 1877, м. Бе­режани, нині Терноп. обл. — 08. 03. 1967, Львів) — графік, жи­вописець, майстриня декоративно-ужиткового мистецтва, етно­граф, педагог, громадська діячка. Сестра О.-М. Кульчицької. Державна премія України ім. Т. Шев­ченка (1967). Народний художник УРСР (1956). Урядові нагороди. Член СХУ (1940). Навч. у Худож.-пром. школі у Львові (1901); приват. школі С. Батовського-Качора та Р. Братківського (Львів, 1901–03), Віден. вищій худож.-пром. школі (1903–07). Серед її учителів — Г. Ґел­лер, А. Кен­нер, Ф. Ціжек, А. Ґролль. 1905–07 навч. у Спец. ательє емальєр. робіт, удосконалюючи майстер­ність під керівництвом А. Штарк. 1908 захистила диплом педагога і здійснила мист. подорож (Лондон, Париж, Мюнхен). 1909 — проф. рисунків у ліцеї королеви Ядвіґи. У Пере­мишлі (нині Поль­ща) викладала рисунок у 2-му держ. учител. семінарі (1909–38), Укр. ін­ституті для дівчат (1918–27) та чол. гімназії (1934–37). Від 1939 — у Львові: в етногр. від­ділі Музею НТШ; після його реорганізації — у від­ділі нар. мистецтва Етногр. музею; 1945–54 — в Укр. полігр. ін­ституті: від 1947 — проф. книжк. графіки. Персон. ви­став­ки — у Львові (1909, 1933, 1943, 1948, 1953–54), Києві (1945). У 1911 і 1913 брала участь у Всеукр. ви­ставках укр. мистецтва у Києві. Брала участь у Кон­гресі викл. рисунка в Дрездені (1912), діяльності Гуртка діячів укр. мистецтва, Асоц. незалеж. укр. мистців, екс­понуючи твори на ви­ставках укр. графіки у Празі (1924, 1933), Харкові (1925, 1929), Брюс­селі (1927), Гельсинкі (1928), Львові (1930), Берліні (1933), Вар­шаві (1934, 1937), Римі (1938), Чикаґо (1939). К. — зачинатель новіт. естамп. графіки на зх.-укр. землях на поч. 20 ст.: роз­робила власну концепцію її роз­витку, базовану на нац. традиціях та твор. пере­осмислен­ні досягнень європ. худож. графіки. Від­нови­ла техніку класич. офорта, досконало володіла техніками акватинти, мецо-тинто, мʼякого лаку, монотипії, роз­вивала традиції укр. дереворізу, модернізувала техніки кольор. та чорно-білого ліноритів. Працювала у різних жанрах декор.-ужитк. мистецтва, де по­єд­нала стилістику європ. сецесії та ар деко з на­дба­н­нями нар. культури. 1909–38 із се­строю створила бл. 80 килимів та гобеленів. За­ймалася худож. ткацтвом, моделюва­н­ням одягу, створила ескізи для кераміки, проектувала предмети хатнього вжитку. 1914 у Відні взя­ла участь у роботі Комітету допо­моги пораненим УСС. За її про­ектом тут ви­дано листівки «Чор­на хмара війни», «Могили борців». Працювала над живопис. циклом полотен у стилістиці мо­дерну «Страсті Христові» (1915). Як ілюстратор книжк. ви­дань втілила чимало новатор. ідей. Про­ілюструвала серію книжок — «Нашим найменшим» та «Читаночки української дитини» (1915–17; 37 вип.). Створила художнє оформле­н­ня під­ручників «Перша читанка» (1922) і «Друга читанка» (1923), книжки новел «До­рога» В. Стефаника (1917), повісті «Тіні забутих предків» М. Ко­цюбинського (К., 1928), творів «Лис Микита» (Л., 1951; К., 1959) та «Мойсей» (Нью-Йорк, 1968) І. Франка. Виконала 1918–21 цикл ілюстрацій до кн. «Українська народна міфологія» В. Гна­тюка. Новаторство К. у декор.-ужитк. мистецтві ґрунтується на по­єд­нан­ні сучас. естетики та нових форм побуту з нар. традиціями. Увʼязнена 1919 польс. владою із се­строю у Баранові побл. м. Тарнобжеґ у таборі для інтернов. українців. 1921 брала участь в організації у Пере­мишлі комітету «Брат братові» для допомоги дітям емі­грантів із Над­дні­прян. України. З її ініціативи у Пере­мишлі 1931 засн. музей «Стривігор». Творчу спадщину 1957 заповіла Нац. музею у Льво­ві. 1971 у її помешкан­ні та твор. майстерні від­крито Кульчицької Олени Художньо-меморіальний музей. Серед учнів — Я. Запаско, З. Кецало, І. Крислач, Е. Мисько, Х.-О. Саноцька.