Купецтво

КУПЕ́ЦТВО — станова група, яка за­ймалася торгівлею. К. виникло в період роз­паду первіснообщин. ладу, набуло роз­витку за рабо­власництва та феодалізму. На тер. сучас. України перші згадки про К. належать до поч. н. е., коли на її землях велася жвава торгівля між грец. колоніями та скіф. союзами племен. Як соц. стан К. почало формуватися з роз­витком товар. виробництва. Уже у період Київ. Русі зʼявилися купці-професіонали, міські торгівці, повʼязані з внутр. та зовн. торгівлею. Тому К. поділяли на місцеве (мешканці міст, які за­ймалися торгівлею, лихварством і мали під­тримку князів. влади) та «гостей» (верхівка К., ви­ступала кредиторами князів і феодалів, за­ймалася лихварством, під­порядковуючи дрібних торговців, проводила торг. операції з ін. містами та країнами). Араб. гео­граф Ібн Хордадбех засвідчив, що руські купці («гості») доходили у 9 ст. від Києва до Баґдада. Торгівлю спочатку по­єд­нували з дружин. походами; купці тих часів нагадували озброєних і готових до захисту воїнів. Під час князів. між­усобиць К. було знач. соц. силою. Торгівлю називали «гостьба», місця торгівлі — «погости». У Ки-­їв. Русі обʼ­єд­на­н­ня корпорацій «гос­­тей» ві­домі від 12 ст. У 16–17 ст. це були корпорації «сукон.» та «гостин.» сотень. «Посадських» людей також поділяли на майнові категорії: кращі, середні й молодші (від 16 ст. — «першо­стат­тейні», «середньо­стат­тейні» і «незаможні»). Через Україну проходили важливі торг. шляхи транзит. торгівлі між містами Європи та Сходом (Осман. імперією, Персією). Королів. при­­вілеї нормували кількість яток, купців сукном. Найбільш важливим для роз­витку міст було право складу, яке першим отри­мав 1379 Львів. Також володарі надавали містам до­звіл на проведе­н­ня ярмарків, на які прибувало К. як із прилеглих земель, так і від­далених. Купці Львова першими отримали 1425 королів. привілей на звільне­н­ня від сплати мит. Не менш важливими для купців були привілеї на закладе­н­ня у містах ваги, еталонів обʼєму, довжини, які повинен був пере­віряти воєвода (1420). Велике значе­н­ня для міст мали й привілеї на утрима­н­ня при магістратах пере­кладачів, через яких іноз. купці вели торгівлю. Остан­нім заборонялося продавати товар без­посередньо один одному. У більших міс­­тах для пере­бува­н­ня прибулих купців від­водили певні місця. Торг. каравани, купці з міст Украї­ни добиралися до Сирії, Єгипту. У зх. напрямку через протегува­н­ня купців Кракова купці з міст України не мали права вез­ти товари далі Руського, Волин. воєводств. У середньовіч­чі К. почало обі­ймати осн. посади в органах міського самоврядуван­ня. Купец. верхівка обʼ­єд­нува­ла­ся з феодалами, брала в оренду панські маєтки і використовувала працю кріпаків, по­єд­нува­­ла торг. і лихвар. операції з під­­­­приємництвом. Водночас діяль­ність К. у впроваджен­ні торгівлі на території України під­лягала дедалі більшій феодал. регламентації шляхом за­стосува­н­ня митної системи, дорож. примусу і т. зв. склад. права, тобто можливостей продажу товару лише в місцях, які користувалися таким правом. У цьому зна­йшов вияв торг. протекціонізм влади на користь місц. К. Подібні обмеже­н­ня гальмували екон. стосунки, штучно стримуючи як зовн., так і внутр. торгівлю. Во-­ни заважали купцям їздити зруч. шляхами, спрямовували їх до митниць, кількість яких по­стійно зро­стала, змушували збувати товари оптом місц. купцям. Суворі регламентації призводили до роз­оре­н­ня знач. частини дріб. і серед. К. Водночас торг. обмеже­н­ня сприяли екон. під­несен­ню міст, що стояли на гол. гостинцях (Києва, Луцька, Камʼян­ця (нині Камʼянець-Поділь­сь­кий) та ін.), створювали структуру для роз­витку екон. звʼяз­ків. Характер діяльності К. об­умовлював накопиче­н­ня в їхньому середовищі матем., геогр. та гуманітар. знань. Пред­ставники К. залишили цінні описи України; перед­усім це стосуєть­ся ві­домостей про її історію до 19 ст., зі­браних араб. і зх.-європ. купцями. Україна завжди посідала ви­значне місце у між­нар. торгівлі: крізь її терени проходили річково-мор. і суходол. торг. шляхи (Грецький, Соляний, Залозний, Дністровський, Руський та ін.), швидкими темпами зрос­тали міста — центри торгівлі та ремісництва. Внутр. екон. звʼяз­ки від­значалися різноманітністю. Від давньорус. часів існував актив. торг. обмін між Над­дні­прянщиною і зх. укр. землями. Контакти між Києвом і Львовом, Львовом і Новгородом-Сіверсь­ким, Володимиром-Волинським і Луцьком свідчили про регуляр­ність торг. звʼязків між різними частинами України. Гол. осередками торгівлі з країнами і містами Сх. (левантій. торгівлі) на укр. землях були у Над­дні­прянщині Київ, у Галичині — Львів, на Поділ­лі — Камʼянець. Активні звʼяз­ки під­тримувалися з Пінсь­ком, Мінськом, Любліном, Варшавою, Торунем. Після навали монголо-татар на укр. землях від­роджувалося місц. К., насам­перед у торг. сферах, повʼяза­них із задоволе­н­ням нагал. жит­тєвих потреб насел., а на Київщині — і в між­нар. торгівлі хут­ром. На зх.-укр. землях вагомий вплив на роз­виток місц. К. справ­ляла європ. сх. транзитна торгівля через Львів; більшість багатих купців становили торгівці сукном («сукон­ники») — осн. то­­варом європ. екс­порту. На­прикінці 14 — на поч. 15 ст. багато міст України користувалися Маґ­дебур. правом. К. роз­вивалося при­скореними темпами у звʼяз­ку з екон. і політ. під­несе­н­ням на укр. землях. На­прикінці 15 ст. істот. вплив мала торгівля з Європою (зріс екс­порт зерна, худоби, лісових товарів). Важливе значе­н­ня у зовн. торгівлі укр. земель 14 — 1-ї пол. 17 ст. ві­діграли взаємини з країнами Пд. і Сх. Укр. К. під­тримувало по­стійні контакти з контр­агентами в Кон­стантинополі, Кафі, Су­­даку. Значе­н­ня Києва як одного з найважливіших центрів європ. торгівлі від­значав у серед. 16 ст. литов. дипломат М. Литвин. Тран­зит. пункти торгівлі з країнами Сх. і Пд. — Камʼянець, Володимир і Львів, К. яких пере­продувало левантій. товари у Росію, Білорусь, Польщу, Німеч­чину. Львів, Луцьк і Камʼянець були звʼязані з ними Татар. і Молд. шляхами (купці ді­ставалися більш без­печ. мор. шляхами до Криму, ринків Малої Азії та Близького Сх.). У період литов. і польс. панува­н­ня К. належало до різних станів. Лідером у секторі торгівлі став шляхет. стан, який мав право на без­митне вивезе­н­ня на зовн. ринок влас. продукції; найбільшими екс­портерами були магнати. Магнат.-шля­хет. К. у 16 ст. впливало на тенденції роз­витку великої між­нар. і внутр. торгівлі, шляхи по­ступу країни. У 2-й пол. 17–18 ст. це про­довжувала козац. старшина. Профес. К. із міщан ві­ді­гравало другорядну роль, оскільки було витіснене з най­прибутковішої європ. торгівлі магнатами і шлях­тою. Активністю від­значалася верхівка прав­обереж. міщанства пере­важно привіле­йов. шляхет. походже­н­ня. К. вдавалося захи­щати свої торг. права перед королів. судом. Реалізацію мануфактур. товарів (насамперед ім­порт. походже­н­ня) на місц. ринку здійснювали крамарі. Мобіл. частину міського К. пред­ставляла верства серед. заможності — пере­купники. Торг. права ре­місників регламентували статути; це забезпечувало монопол. становище цехових майстрів у міській торгівлі, яку контролювали крамарі і пере­купники. У Над­дні­прян. Україну з пн.-крим. і хаджибей. озер привозили сіль чумаки (див. Чумацтво). Вибор­ні посади у магістратах і ратушах за­ймали пред­ставники заможнішої частини К. У Рос. імперії серед К. виділяли кілька верств; у період капіталізму «куп­­цями» називали пред­ставників усіх видів під­приємниц. діяльності, які належали до купец. станової групи. Від 1721 замість «купецьких» засновано дві гільдії «регуляр. громадян». До 1-ї гільдії належали банкіри, крупні купці, доктори та аптекарі, ювеліри, іконописці та живописці; до 2-ї — дрібні торговці, власники «за­їжджих дворів» і реміс­ники. 1724 у Москві гільдіями на­звано три шари «посад.» торг.-пром. насел. (за майновою озна­кою). 1775 за­проваджено систе­му купец. гільдій та від­повід. при­­вілеїв; насел. роз­ділено на міщан (із капіталом менше 500 рос. руб.) і купців (понад 500 руб.). К. звільняли від фіскал. «подуш. податі», рекрут. повин­ності, тілес. покарань; їх поділяли на 3 гільдії. Для запису в гільдії ви­значено роз­міри капіталу (у рублях, 1775 та 1807): 3-я гільдія — 500–1 тис., від 8 тис.; 2-а — 1–10 тис., від 20 тис.; 1-а — від 10 тис., від 50 тис. Остаточно купец. стан оформлено 1785 гра­­мотою Катерини ІІ містам. Багатша частина укр. К. офіційно виділилася у купец. стан, уві­­­йшовши до привіле­йов. купец. гільдій (промисловці, зі знач. ка­­піталами купці та банкіри, лихварі). Створе­н­ня гільдій. К. було зумовлене намага­н­нями са­модержавства зміцнити власні по­­зиції у містах. Із роз­витком капіталізму основи існува­н­ня за­мкнутого купец. стану було зруй­новано, посилився звʼязок купец. капіталу з пром-стю та с. госп-вом, значно зросла кіль­­кість гільдій. К. В Україні 1816–59 кількість купців усіх гільдій збільшилася від 18,2 тис. до 104,4 тис. осіб. Водночас зро­стали суми їхніх капіталів, які використовували майже в усіх галузях промисловості та с. господарства. Створювали банки, зокрема Ку­­пец. позиковий банк у С.-Пе­тер­бурзі (1754), Харків. (1865) та Одес. (1889) купец. банки. На­прикінці 18 — на поч. 19 ст. К. обʼ­єд­нувало гільдій., сільс. і пром. буржуазію. На­прикінці 19 ст. купец. стан налічував бл. 68 тис. осіб із родинами (0,28 % від кількості жителів укр. земель у складі Рос. імперії). Зі скасува­н­ням кріпацтва 1861 пі­дірвано основи для існува­н­ня К. По­ступово занепали за­мкнуті купец. стани (1898 гільдії практич­но ліквідовано), зро­стало селян. торг. під­приємництво, від­бувалася його транс­формація у торг.-пром. корпорації. У 19 ст. для вступу у купец. стан сплачували грош. внески. Етніч. склад К. Украї­ни був досить різноманітним. У великих торг. центрах утворилися іноз. купец. колонії. На формува­н­ня К. на території України сер­йоз. вплив мали осілі іноз. купці (вірмени, греки, ґенуезці, італійці, євреї, хозари), яким надавали право за­йматися торгівлею та вступати до складу гільдій, цехів. Вони від­окрем­лю­вали свій побут, мешкали ізо­льов. кварталами, мали від­особ­лені торг. осередки, певні від­мін­ності культури, зокрема вбран­ня. Напр., на базар. май­дані Сім­ферополя існували окремі торг. ряди для татар, «руських», греків, вірмен. Поміт. була і територ. локалізація різноетніч. груп К. Вірм. купці ві­діграли важливу роль у госп. роз­витку Львова, Камʼянця-Подільського, Луцька, грец. — Ніжина та Прилук (обидва — нині Черніг. обл.), італ. — Одеси та Маріуполя (нині Донец. обл.), шотланд. — Волині. Із входже­н­ням України у сферу заг.-імпер. порядків на Лів­обереж­жі та Слобожанщині зросла роль рос. К. (Харків, Суми; Путивль, Глухів, обидва — нині Сум. обл.). Важливу роль у роз­витку торгівлі в Україні ві­діграли євр. купці від часів Запороз. Січі. Із роз­витком продуктив. сил і звіль­не­н­ням Пд. України вони дедалі більше повʼязували свою діяльність із чорномор. портами, де мас­штаби торг. операцій не­­ухильно зро­стали. У зх. обл. ба­гато євреїв також були зайняті у торгівлі (за пере­писом 1900, 29,4 % — у Сх. Галичині і 33,0 % — на Волині). Дис­кримінац. заходи рос. самодержавства щодо них набагато менше торкнулися замож. євреїв, зокрема купцям 1-ї та 2-ї гільдій до­зволяли селитися у Києві. Загалом пере­­важну більшість серед К. України становили українці, динаміка їх чисельності зро­стала. На поч. 20 ст. К. обʼ­єд­нувало вузьке коло замож. людей міста з купец. зва­н­нями і тих, хто вступав до цього міського роз­ряду, прагнучи уникнути деяких адм. утисків (напр., стимулом для запису євреїв до К. було звільне­н­ня від необхідності приписува­н­ня у звʼязку із законом про межу осілості). Для об­стоюва­н­ня інтересів купці обʼ­єд­ну­вали­ся у профес. організації, особливо на зх. укр. землях. 1906 у Львові проведено зʼїзд укр. купців, на якому вирішено заснувати Союз галиц. і буковин. купців, однак зробити це не вдалося. 1923 у Львові створ. Союз укр. купців і промисловців (у Галичині діяло 37 філій), який об­стоював права укр. купців і під­приємців перед польс. владою, влаштовував торг.-пром. ви­ставки, вида­вав часописи, зокрема «Тор­гівля і промисли». Через пред­с­тав­ниц. організації (бірж. комітети, торг.-пром. палати, зʼ­їзди та ради), станові органи, купец. товариства й управи (зокрема в Оде­­сі, Мос­кві, С.-Петербурзі) К. об­­стою­ва­ло під­приємн. інтере­си, за­ймалося доброчин­ністю. К. мало знач. вплив на роз­виток економіки та культури України. Варто від­значити благодійну і меценат. діяльність під­приємців із середовища К.: родини Яхненків, Терещенків, Ха­ритоненків, Зайцевих, Бродських та ін. У приміщен­ні Рос. купец. зі­бран­ня у Києві (1882, арх. В. Ніколаєв) містилися Пролетар. будинок мистецтв (від 1919), згодом Будинок комуніст. освіти, клуб «Більшовик», Палац піонерів і жовтенят, від 1923 — Нац. філармонія України. Після встановле­н­ня рад. влади усі стани, зокрема й купецький, ліквідовано, багато його пред­ставників ре­пресовано.

Завантажити статтю