КАПІТАЛІ́ЗМ (від капітал) — соціально-економічна система, за якої засоби виробництва (земля, під­приємства) належать приватним особам і використовуються для отрима­н­ня прибутку їхніми власниками. У марксистській економічній теорії К. роз­глядають як остан­ній екс­плуататорський лад, базований на приватній власності на засоби виробництва і на­йманій праці, яку екс­плуатують капіталісти. До основних ознак К. також належать: свобода під­приємництва та вибору, ринкова система і вільна конкуренція, важлива роль прибутку, обмежена роль держави. Поня­т­тя «К.» утвердилося у 2-й половині 19 ст. завдяки працям К. Маркса, у яких його спів­від­несено з вільним під­приємництвом, стихією ринку, жорсткою конкуренцією. У 2-й половині 20 ст. набули пошире­н­ня теорії транс­формації (пере­творе­н­ня) К. Так, теорія народного капіталізму, що виникла у 1950-х роках у США (А. Берлі, М. Над­дер, С. Чейз, Дж.-М. Кларк, М. Сальвадорі та ін.), має три складові частини: демократизація капіталу, або дифузія власності (сучасному К. властива різноманітність форм власності: індивідуальна, акціонерна, монополістична, державна, провід­на серед них — акціонерна); управлінська менеджерська революція (з роз­витком акціонерних товариств влада капіталістів-власників слабшає, її замінює влада на­йманих управлінців — менеджерів, які є довіреними особами народу і послуговуються не мотивами прибутку, а су­спільними інтересами); революція у доходах (у роз­винутих капіталістичних країнах від­бувся принциповий пере­ворот у роз­поділі національного доходу, суть якого полягає у по­ступовому зближен­ні доходів різних верств капіталістичного су­спільства). Згідно з концепцією колективного К. (Г. Мінз та А. Берлі), сучасні великі корпорації, де працюють тисячі робітників і службовців, використовують мільярди доларів капіталу, виробляють товари масового спожива­н­ня, які продають міль­йонам споживачів, пере­стали навіть від­далено від­повід­ати як старій юридичній моделі власності, так і економічній моделі конкурентного ринку, бути автономними щодо су­спільства, пере­творилися у соціальний ін­ститут, соціальну силу, що забезпечує роз­вʼяза­н­ня су­спільних про­блем. Саме на цьому під­ґрунті в 1960–70-х роках сформувалася концепція соціальної від­повід­альності корпорацій перед су­спільством. Прихильники концепції соціального партнерства (Р. Арон, Е. Гауглер, Д. Ґелбрейт) стверджують, що у сучасному капіталістичному су­спільстві внаслідок роз­витку НТП, посиле­н­ня економічної та соціальної ролі держави, зро­ста­н­ня кількості великих корпорацій докорін­но змінилося становище робітників, зникли класові суперечності й конфлікти. Матеріальною під­ставою соціального партнерства є роз­шире­н­ня участі робітників у капіталістичній власності й прибутках. Посиле­н­ня втруча­н­ня держави в економічне життя, зро­ста­н­ня її ролі у вирішен­ні соціальних про­блем спричинили появу майже аналітичних теорій плюралістичної економіки, планового капіталізму, держави до­статку, су­спільства високого масового спожива­н­ня тощо. Нині К. дедалі частіше роз­глядають як змішану систему вільного під­приємництва, економічний контроль в якій забезпечують су­спільство та приватні ін­ститути. Роз­різняють три основні варіанти змішаної економіки: консе­рвативний, ліберальний, соціал-реформістський. Консе­рвативний варіант перед­бачає обмежене втруча­н­ня держави в макро­економічні процеси з метою створе­н­ня умов для роз­витку приватного сектора та ринкових важелів саморегулюва­н­ня, ліберальний — проведе­н­ня важливих ін­ституційних і соціальних реформ, раціональну взаємодію приватного і державного секторів економіки, впровадже­н­ня системи національного планува­н­ня, здійсне­н­ня по­ступової соціалізації капіталістичної економіки. Найві­доміші пред­ставники цієї моделі — Д. Ґелбрейт та Р. Ґейлброн­нер. На думку соціал-реформістів, змішана економіка є економічною основою демократичного соціалізму (су­спільного ладу, що по­єд­нує ефективне виробництво зі справедливим роз­поділом), у межах якого спів­існують дві економічні системи: К. і соціалізм. Основні функції держави змішаної економіки полягають у пере­розподілі доходів з метою забезпече­н­ня су­спільного добробуту та плановому регулюван­ні су­спільного виробництва. Така система за своєю суттю є роз­подільчою, на від­міну від соціально-ринкової, коли держава забезпечує раціональне функціонува­н­ня виробництва шляхом посиле­н­ня його конкурентності. Власні теоретико-економічні концепції (національні й між­народні) соціал-демократи не мають. Вони при­стосовують сучасні економічні теорії для роз­вʼязува­н­ня конкретних соціально-економічних про­блем. Виникне­н­ня змішаної економіки зумовлюють недосконалість і не­спроможність ринкового механізму до саморегулюва­н­ня на основі дії природних законів та загостре­н­ня соціально-економічних суперечностей; необхідність задоволе­н­ня зростаючих су­спільних потреб в умовах під­вище­н­ня су­спільного характеру продуктивних сил і економічно об­ґрунтованого одержавле­н­ня виробництва, роз­поділу, обміну, спожива­н­ня; збереже­н­ня та захисту довкі­л­ля. Виріше­н­ня цих про­блем спричинило еволюцію саморегульованого механізму в змішаний механізм господарюва­н­ня, в якому зростають економічні, а згодом і соціальні функції держави, що починає активніше регулювати су­спільне виробництво.