Курган (село)

КУРГА́Н (до 1949 — Курган Озак) — село Лебединського ра­йону Сумської області. Курган. сільс. раді під­порядк. села Кулики, Лозово-Гру­­шеве, Олександрівка та Плетньо­­ве. Знаходиться на правому бе­­резі р. Псел (притока Дніпра), за 60 км від обл. центру, за 10 км від райцентру та за 15 км від залізнич. ст. Лебедин. За пере­писом 2001, насел. К. складало 638, Курган. сільс. ради — 888 осіб; станом на серпень 2015 у селах Курган. сільс. ради проживали 604 особи; пере­важно українці. У селі та його околицях зна­йдено кремʼяні знаря­д­дя праці періоду палеоліту, виявлено низку курганів, зокрема скіф. часу. 1952–54 екс­педиція Ленінгр. від­діл. Ін­ституту матеріал. культури АН СРСР (нині С.-Пе­­тербург) під керівництвом І. Ляпушкіна досліджувала тут сіверян. городище Озак (8–10 ст.). Воно роз­ташовувалося за 1 км від сучас. села на пагорбі, уверх за течією Псла. З пд.-зх. боку поселе­н­ня оточували дугоподібні рів і вал з частоколом із колод, на Пн. і Пд. були важкодо­ступні яри, на Сх. — круті схили, які омивав Псел. Жит. за­ймалися землеробством, скотарством, мисливством і рибальством. У 10 ст. кочівники (ймовірно, печеніги) зруйнували городище, а його насел. убили (археологи зна­йшли числен­ні людські решт­­ки). 1103 тут загинув половец. князь Асу (Асак–Азак–Озак). За твердже­н­ням Черніг. і Ніжин. архі­єпис­копа Філарета (Д. Гумі­­левського), пізніше упродовж століть у цій місцевості діяли числен­ні загони грабіжників («Историко-статистическое опи­­сание Харьковской губернии», Москва, 1857–59). Городище Озак згадується в акті роз­межу­­ва­н­ня земель між Польщею та Росією 1647. Свою історію нинішнє село веде від 1650-х рр. Перших мешканців у писем. джерелах називали Лебедин. черкесами. 1765–80 та 1797–1835 — у складі Слобідсько-Укр. губ., 1780–96 — Харків. намісниц­­тва, 1835–1925 — Харків. губ. У 19 ст. землі навколо села нале­­жали О. Кошенбару, який збудував винокур. завод. Окрім виро­­щува­н­ня жита, ячменю, пшениці для виробництва спирту, за­ймався садівництвом. У 1930-х рр. у його деревʼяній садибі роз­міщувався будинок для без­притул. дітей, перед війною ро­зіб­­раний для колгосп. контори. 1903 зведено Архангело-Михай­­лів. церкву (нині УПЦ МП). 1910 від­крито земську школу, будівля якої також збереглася. Під час воєн. дій 1918–20 влада неод­­норазово змінювалася. Жит. по­­терпали від голодомору 1932–33 (кількість встановлених жертв — 229), за­знали сталін. ре­пресій. 1932–39 — у складі Харків., від 1939 — Сум. обл. 15 вересня 1941 село окупувала Німеч­чина. Його двічі визволяли: у лютому–березні 1943 після прориву рад. військ побл. Харкова та остаточно 5 вересня того ж року піс­­ля пере­моги на Курській дузі. На фронтах 2-ї світової війни воювали 205 курганців, з них 126 загинули. Нині працює Угроїд. цукр. завод. У К. — заг.-осв. школа, дитсадок; Будинок культури, б-ка; фельд­­шер. пункт. Побл. Лозово-Груше­­вого — від­діл. Українського степового природного заповід­ника НАНУ — Михайлівська цілина. Встановлено мемор. комплекс воїнам-землякам і 3 памʼятники воїнам-визволителям, які загинули під час 2-ї світової війни. У Львів. істор. музеї зберігається бандура уродженця села С. Топірця (1898–1979, Львів), який не роз­лучався з нею на 2-й світ. війні. При нагоді, в пере­рвах між бо­йовими операціями він грав на бандурі та спів­ав бійцям укр. пісні (грі навч. у О. Редька, удоско­­налював майстерність в О. Досенка-Журби), потім працював на Львів. мех. заводі.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю