Курган (село)
КУРГА́Н (до 1949 – Курган Озак) – село Лебединського району Сумської області. Курган. сільс. раді підпорядк. села Кулики, Лозово-Грушеве, Олександрівка та Плетньове. Знаходиться на правому березі р. Псел (притока Дніпра), за 60 км від обл. центру, за 10 км від райцентру та за 15 км від залізнич. ст. Лебедин. За переписом 2001, насел. К. складало 638, Курган. сільс. ради – 888 осіб; станом на серпень 2015 у селах Курган. сільс. ради проживали 604 особи; переважно українці. У селі та його околицях знайдено крем’яні знаряддя праці періоду палеоліту, виявлено низку курганів, зокрема скіф. часу. 1952–54 експедиція Ленінгр. відділ. Інституту матеріал. культури АН СРСР (нині С.-Петербург) під керівництвом І. Ляпушкіна досліджувала тут сіверян. городище Озак (8–10 ст.). Воно розташовувалося за 1 км від сучас. села на пагорбі, уверх за течією Псла. З пд.-зх. боку поселення оточували дугоподібні рів і вал з частоколом із колод, на Пн. і Пд. були важкодоступні яри, на Сх. – круті схили, які омивав Псел. Жит. займалися землеробством, скотарством, мисливством і рибальством. У 10 ст. кочівники (ймовірно, печеніги) зруйнували городище, а його насел. убили (археологи знайшли численні людські рештки). 1103 тут загинув половец. князь Асу (Асак–Азак–Озак). За твердженням Черніг. і Ніжин. архієпископа Філарета (Д. Гумілевського), пізніше упродовж століть у цій місцевості діяли численні загони грабіжників («Историко-статистическое описание Харьковской губернии», Москва, 1857–59). Городище Озак згадується в акті розмежування земель між Польщею та Росією 1647. Свою історію нинішнє село веде від 1650-х рр. Перших мешканців у писем. джерелах називали Лебедин. черкесами. 1765–80 та 1797–1835 – у складі Слобідсько-Укр. губ., 1780–96 – Харків. намісництва, 1835–1925 – Харків. губ. У 19 ст. землі навколо села належали О. Кошенбару, який збудував винокур. завод. Окрім вирощування жита, ячменю, пшениці для виробництва спирту, займався садівництвом. У 1930-х рр. у його дерев’яній садибі розміщувався будинок для безпритул. дітей, перед війною розібраний для колгосп. контори. 1903 зведено Архангело-Михайлів. церкву (нині УПЦ МП). 1910 відкрито земську школу, будівля якої також збереглася. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. Жит. потерпали від голодомору 1932–33 (кількість встановлених жертв – 229), зазнали сталін. репресій. 1932–39 – у складі Харків., від 1939 – Сум. обл. 15 вересня 1941 село окупувала Німеччина. Його двічі визволяли: у лютому–березні 1943 після прориву рад. військ побл. Харкова та остаточно 5 вересня того ж року після перемоги на Курській дузі. На фронтах 2-ї світової війни воювали 205 курганців, з них 126 загинули. Нині працює Угроїд. цукр. завод. У К. – заг.-осв. школа, дитсадок; Будинок культури, б-ка; фельдшер. пункт. Побл. Лозово-Грушевого – відділ. Українського степового природного заповідника НАНУ – Михайлівська цілина. Встановлено мемор. комплекс воїнам-землякам і 3 пам’ятники воїнам-визволителям, які загинули під час 2-ї світової війни. У Львів. істор. музеї зберігається бандура уродженця села С. Топірця (1898–1979, Львів), який не розлучався з нею на 2-й світ. війні. При нагоді, в перервах між бойовими операціями він грав на бандурі та співав бійцям укр. пісні (грі навч. у О. Редька, удосконалював майстерність в О. Досенка-Журби), потім працював на Львів. мех. заводі.
Літ.: Дудченко В. Г. З історії Лебединщини. Лебедин, 1993; Лебединщина – мій рідний край. С., 2008.
М. П. Іванов
Рекомендована література
- Дудченко В. Г. З історії Лебединщини. Лебедин, 1993;
- Лебединщина – мій рідний край. С., 2008.