Дніпро

ДНІПРО́ – найбільша ріка в Україні, третя в Європі після Волги та Дунаю за площею басейну та четверта за довжиною. В антич. джерелах відомий під назвою Борисфен, у старослов’ян. – Славутич. Протікає тер. РФ, Білорусі та України. Довж. Д. на території України 1121 км (заг. 2200 км), пл. бас. 292,7 тис. км² (509 тис. км²). Спільна з Білоруссю ділянка становить 125 км. Бере початок з болота Аксьонинський Мох на пд. схилах Валдай. височини побл. с. Бочарово (Смолен. обл., РФ); впадає у Дніпров. лиман Чорного моря, перетинаючи зони мішаних лісів, лісостепову та степову. У верхів’ї (до м. Дорогобуж Смолен. обл.) тече неширокою долиною, русло звивисте, шир. до 30 м. Нижче ширина долини зростає до 3–10 км, русла – до 40–125 м. Побл. м. Орша (Білорусь) Д. перетинає пасмо пісковиків, утворюючи Кобеляц. пороги. На території України русло Д. звивисте, утворює рукави; багато перекатів, о-вів і обмілин. Ширина долини збільшується до 18 км, заплави – до 12 км. Нижче Києва долина Д. асиметрична: праві схили круті та високі, ліві – низькі та пологі. Вздовж Придніпров. височини русло Д. відхиляється на Пд. Сх. Між Дніпропетровськом і Запоріжжям ріка перетинає УЩ, де до спорудження Дніпрогесу (1932) були Дніпровські пороги, що перешкоджали наскріз. судноплавству. Далі Д. плине Придніпров. низовиною; в гирлі утворює численні рукави та протоки. У пониззі заплава Д. розширюється до 20 км, пл. дельти становить 350 км². Від гирла Прип’яті до греблі Кахов. ГЕС Д. перетворено на суцільний каскад водосховищ (Київське, Канівське, Кременчуцьке, Дніпродзержинське, Дніпровське, Каховське). З їхнім створенням природне русло та частина заплави були затоплені.

Гідрогр. мережа у бас. Д. найрозвинутіша у верх. частині в межах зони мішаних лісів (0,39 км/км²), найменш розвинута – в нижній частині, в межах степової зони (до 0,2 км/км²). Гол. притоки: праві – Березина, Прип’ять, Тетерів, Рось, Інгулець; ліві – Сож, Десна, Сула, Псел, Ворскла, Оріль, Самара. Загалом у бас. Д. – бл. 15,4 тис. річок, серед яких 89 – ріки завдовжки 100 км і більше. Д. – типова рівнинна ріка, має мішане живлення. У верх. частині басейну переважає снігове (50 %), а на дощове та підземне припадає відповідно 20 % і 30 %. Нижче, в межах степ. зони, частка снігового живлення зростає до 85–90 %, підземного – зменшується до 10–15 %, дощового майже немає. У гідрол. режимі Д. чітко виражені весняна повінь, низька літня межень (з періодич. дощовими паводками), регулярні осінні паводки та зимова межень. У пригирловій ділянці відчувається вплив згінно-нагін. явищ. Льодостав утворюється у верхів’ї Д. на поч. грудня, в пониззі – наприкінці грудня; скресає у верхів’ї на поч. квітня, в пониззі – на поч. березня. На водосховищах льодостав утворюється і зникає пізніше, ніж на незарегульованих ділянках русла. Найбільша частина стоку ріки (понад 80 %) формується вище Києва; на тер. РФ – 32 %, Білорусі – 31 %, України – 37 %. За багаторіч. період його річний об’єм коливався від 22,6 до 96 км³, нині у гирлі становить 53 км³, зменшуючись у маловодні роки до 43,5 км³. Загалом у бас. Д. на території України формується у середньому 19,7 км³ стоку. Середня річна витрата води побл. Києва 1370 м³/сек., у гирлі – 1700 м³/сек. Вода гідрокарбонатна кальцієва з мінералізацією (побл. Києва): весною – 240, влітку – 280, взимку – 343 мг/дм³.

Д. – осн. джерело водних ресурсів для України та гол. воднотранспортна магістраль. Всього в бас. Дніпра збудовано 510 водосховищ та 12 570 ставків на малих ріках. Д. забезпечує водою дві третини тер. України, зокрема й понад 30 млн осіб, 50 великих міст і пром. центрів (бл. чв. водопостачання Києва), бл. 10 тис. підприємств, 2,2 тис. сільс. і понад 1 тис. комунал. госп-в, 50 великих зрошувал. систем. Спорудження дніпров. каскаду ГЕС і водосховищ, в яких закумульовано 43,8 км³ води, сприяло використанню енергет. ресурсів Д. та поліпшенню водопостачання галузей економіки. Води Д. живлять Інгулец., Краснознам’ян., Кахов. та ін. зрошувал. системи. З Д. починаються канали, воду яких використовують для водопостачання і зрошування: Дніпро–Кривий Ріг, Дніпро–Донбас, Північно-Кримський, Дніпро–Інгулець. Щорічно за межі басейну перекидається 5–6 км³ стоку. Від гирла до м. Дорогобуж (1990 км) Д. судноплавний. Каналами Д. сполучений з суміж. басейнами: з Німаном – Дніпров.-Німан. каналом (від 1784), з Зх. Двіною – Березин. водною системою (від 1805), з Зх. Бугом – Дніпров.-Бузьким каналом (від 1848). Осн. річк. порти – у Києві, Дніпродзержинську, Дніпропетровську, Запоріжжі; серед ін. – у Каневі, Черкасах, Кременчуці, Нікополі, Херсоні, а також у Білорусі – Могильові, Рогачові, Жлобині. Велике значення має рибальство (осн. пром. види риб – лящ, судак, короп, щука, окунь, товстолобик, білий амур). Береги Д. та його водосховищ – важливий рекреац. р-н.

Використання водних ресурсів Д., зростання міст на його берегах зумовили необхідність організації системат. спостережень. 1804 на Д. побл. Києва створений перший постійно діючий пост для вимірів рівнів води. Значну роль у дослідж. Д. і його басейну відіграла Навігаційно-описова комісія (створ. 1875). Нині здійснюють поглиблені дослідж. Д. з метою отримання системат. даних про закономірності багаторіч. коливань водності річок басейну, каскаду водосховищ та оцінки впливу різних видів госп. діяльності на якість води, зокрема й наслідків аварії 1986 на ЧАЕС. У бас. Д. на території України діє бл. 150 пунктів моніторингу вод у системі Гідрометслужби та 120 – Держводгоспу. Буд-во водосховищ порушило екол. рівновагу й докорінно змінило умови водообміну. Порівняно з природ. умовами, він уповільнився в Д. у 14–30 разів. 1997 затв. «Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води», осн. метою якої є відновлення і забезпечення сталого функціонування екосистеми Д., якісного водопостачання, захисту водних ресурсів від забруднення. У бас. Д. функціонують великі пром. об’єкти машинобудування, металургії, гірн.-рудної промисловості; окрім Чорнобил., розташ. Рівнен., Хмельниц., Запоріз., Смолен. та Курська (обидві – РФ) АЕС. Фахівці України, РФ та Білорусі працюють над вирішенням транскордон. екол. проблем бас. Д. Питаннями водного господарства на тер. басейну опікується Дніпров. басейнове упр. Держводгоспу України.

Долина Д. була заселена десятки тис. років тому, про що свідчать залишки палеоліт. стоянок, пам’ятки трипіл. культури. Велику роль відіграла ріка у розселенні давніх племен, особливо слов’янських. Перша писемна згадка про Д. належить Геродоту і датована 5 ст. до н. е. З порожистою частиною Д. пов’язана історія виникнення Запороз. Січі. У 9–12 ст. річкою пролягав «шлях із варяг у греки», що зв’язував Балт. і Чорне моря. 1696 на Д. створ. перше з’єднання військ. кораблів. Під час рос.-турец. війни 1768–74 для захисту України від турец.-татар. агресії почалося спорудження системи прикордон. укріплень – Дніпров. лінії. У 1-й чв. 19 ст. на Д. запроваджено пароплавство. 1825 введено в дію перший буксир. пароплав, збудований у с. Мошни (нині Черкас. р-ну). 1850 почала працювати перша регулярна пасажир. лінія між Кременчуком і Пінськом (Білорусь), був споруджений один з перших постій. мостів через Д. – Ланцюговий міст у р-ні Києва. 1872 збудовано перший централіз. водопровід у Києві із забором води з Д. Під час воєн. дій 1918–20 та 2-ї світової війни на річці відбувалися запеклі бої.

На берегах Д. – низка пам’яток природи, зокрема Канівський природний заповідник, Липівський заказник, розташ. відомі істор.-архіт. заповідники – Києво-Печерський національний історико-культурний заповідник, «Хортиця» Національний заповідник. У с. Трипілля (Обухів. р-н Київ. обл.) – музей пам’яток трипіл. культури. У Каневі над Д. поховано Т. Шевченка, с. Прохорівка (Канів. р-н) – М. Максимовича. Д. оспіваний в нар. піснях і думах, його образ втілений в худож. літературі, зокрема у «Слові о полку Ігоревім», творах Т. Шевченка, М. Гоголя, Лесі Українки, І. Нечуя-Левицького та ін. письменників; зафіксований на полотнах художників, у піснях відомих композиторів, худож. та документал. фільмах.

Літ.: Максимович Н. И. Днепр и его бассейн. К., 1901; Белінг Д. Є. Дніпро та його рибні багатства. К., 1935; Лапогонов А. Н. Днепр вчера, сегодня, завтра. Л., 1978; Швец Г. И. Многовековая изменчивость стока Днепра. Л., 1978; Ильина Л. Л., Грахов Н. А. Повесть о великих реках Русской равнины. Л., 1983; Денисова А. И., Тимченко В. М., Нахшина Е. П. Гидрология и гидрохимия Днепра и его водохранилищ. К., 1989; Вишневський В. І. Дніпро біля Києва. К., 2005; Хільчевський В. К., Ромась І. М., Ромась М. І. та ін. Гідролого-гідрохімічна характеристика мінімального стоку річок басейну Дніпра. К., 2007.

В. К. Хільчевський

Рекомендована література

1. Максимович Н. И. Днепр и его бассейн. К., 1901;Google Scholar
2. Белінг Д. Є. Дніпро та його рибні багатства. К., 1935;Google Scholar
3. Лапогонов А. Н. Днепр вчера, сегодня, завтра. Л., 1978;Google Scholar
4. Швец Г. И. Многовековая изменчивость стока Днепра. Л., 1978;Google Scholar
5. Ильина Л. Л., Грахов Н. А. Повесть о великих реках Русской равнины. Л., 1983;Google Scholar
6. Денисова А. И., Тимченко В. М., Нахшина Е. П. Гидрология и гидрохимия Днепра и его водохранилищ. К., 1989;Google Scholar
7. Вишневський В. І. Дніпро біля Києва. К., 2005;Google Scholar
8. Хільчевський В. К., Ромась І. М., Ромась М. І. та ін. Гідролого-гідрохімічна характеристика мінімального стоку річок басейну Дніпра. К., 2007.Google Scholar

Фотоілюстрації

Читати у файлі PDF