Курорт

Визначення і загальна характеристика

КУРО́РТ (нім. Kurort — лікувальна місцевість) — освоєна природна територія на землях оздоровчого призначення. Має природні лікув. ресурси, необхідні для їхньої експлуатації будівлі та споруди з об’єктами інфраструктури, використовується з метою лікування, мед. реабілітації, профілактики захворювань та для ре­креації і підлягає особливій охо­роні. За унікальністю та цінністю природно-лікув. ресурсів і рівнем облаштованості виділяють К. держ. та місц. значення. Властивості природно-лікув. ресурсів визначають мед. профіль (спеціалізацію) К.: заг. призначення та спеціаліз. для лікування конкрет. захворювань. Відповідно до мед. показань К. поділяють на ті, що лікують захворювання органів кровообігу, травлення, дихал. шляхів, опорно-рухового апарату, нерв. системи, обміну речовин, сечостатевих органів, шкіри, жін. статевих органів. Термін лікування залежить від характеру захворювання, його складності та типу К. і варіює від 24-х (для найпоширеніших захворювань) до 30-ти (легеневі хвороби), 45-ти та більше діб (посттравматичне лікування хреб­та). Курорт. режим зазвичай суворо регламентов. специфікою лікування і послаблюється лише за амбулаторно-курсівк. варіантами профілактики захворювань. За характером провід. лікув. факторів К. поділяють на: бальнеол. (використання природ. мінерал. вод), грязьові (застосування лікув. грязей), клімат. (осн. лікув.-профілакт. засіб — клімат).

Курорт. комплекс — поєднання кількох видів природ. ресурсів. На К. проводиться переважно комплексне лікування із використанням усіх наявних ресурсів. Мінерал. води застосовують у вигляді ванн різної температури та тривалості (переважно сірководневі води з концентрацією сірководню не менше 50 мг/л, вуглецеві соляні, соляно-лужні тощо) та для пиття в різних дозах при лікуванні захворювань кишковика, печінки, порушеннях обміну речовин. Грязьові К. використовують мулові (утворюються на дні лиманів та солоних озер), вулкан. (є наслідком дії рідких та газоподіб. продуктів грязьових вулканів), сапропелеві (або мули стоячих прісних озер), торфові (утво­рюються на болотах) грязі. Це — сильнодіючі лікув. засоби, які супроводжуються знач. навантаженням на організм людини. Лікув. грязі діють на нерв. рецептори шкіри і мають найбільше показань при лікуванні суглобів, кісток, хребта, а також периферич. та центр. нерв. системи, судин. захворювань. Клімат. К. мають найсприятливіші умови для використання всіх видів кліматотерапії (аеро-, геліо, таласотерапія тощо) та кліматопрофілактики.

Розрізняють К. примор., гір., степ. тощо. Найпоширеніші з них — примор. К., що мають заг. профілакт. й рекреац. дію на організм людини. Для купання протипоказані ревматичні, уролог. захворювання, ішемічна хвороба серця, епілепсія. Використання мікроклімат. особливостей застосовується в спе­леотерапії, що є методом лікування шляхом тривалого перебування в умовах мікроклімату карст. та ін. печер, соляних копалень, шахт, гротів, які мають постійну температуру та тиск, газовий та іонний склад повітря, аерозолі певних солей та ін. властивості, які позитивно впливають на люд. організм, стимулюючи функції дихання та кровообігу, а також мають протизапал. та спазмоліт. дію тощо. Оздоровчі водні процедури прак­тикували ще в термах давньої Греції від 4 ст. до н. е. На основі використання бальнеол. ресурсів, зокрема мінерал. вод, для лікування, оздоровлення та про­філактики захворювань формувалися К. у Рим. імперії. Однак з часом вони занепали та відродилися в Європі за часів пізнього середньовіччя і доби Відродження. Перебування «на водах» перетворилося у модний і престиж. спосіб проведення дозвілля, а оздоровниці поступово ставали розважал. закладами. Комплексне лікування мінерал. водами шляхом пиття або прийняття ванн, яке практикувалося в Європі, згодом отримало назву СПА-лікування (відповідно, СПА-курорт) від назви м. Спа (Бельгія). Так, у Великій Британії 1560–1875 функціонувало 175 К., з яких лише 3 (Бат, Бакстон, Хотвеллз) — на основі термал. джерел, решта — використовували різні лікув. і профілакт. процедури, але мали розвинену індустрію дозвілля й імідж фешенебел. центрів світ. життя. Розвиненою була система К. у Німеччині (Аахен, Баден-Баден, Бад-Емс та ін.), Італії (Абано-Терме, Сан-Джуліано-Терме), Угорщині (р-н оз. Балатон), Чехії (Карлові Вари, Маріанське-Лазне, Франтішкове-Лаз­не), Словаччині (Бардежовське-Купеле). У Росії курортну справу започаткував Петро І указом «О приискании в России минераль­ных вод» (1717). Перший курорт Марціальні води відкрито 1719 в Карелії. Відомі бальнеол. К. Росії: Єсентуки, П’ятигорськ, Кисловодськ (усі — Ставроп. край), Сергієвські Мінеральні Води (Самар. обл.).

Клімат. К., переважно примор., набули розвитку в Європі у 18 ст. Особлива популярність таких К. була пов’язана із розробленням методик лікування мор. водою. Нині примор. К. найпривабливіші для туристів, оскільки там сконцентрована вся необхідна для відпочинку, рекреації та лікування інфраструктура. В Європі примор. К. характерні для країн Середзем­номор’я: Італія (о-ви Капрі, Сар­динія, Ліґурійська Рив’єра, Коста-Смеральда тощо), Іспанія (Коста-Брава, Коста-Дорада, Кос­та-Бланка, Коста-дель-Соль, о-ви Мальорка, Ґран-Канарія, Ібіца та ін.), Греція (о-ви Родос, Корфу, Кіклади та ін.), Франція (Лазурний Берег: Ніцца, Канни, Сан-Тропе тощо), Португалія (о-ви Мадейра, Азорські), о-ви Кіпр та Мальта. На мор. ресурсах Середземномор’я розвиваються К. Ізраїлю, Пн. Африки (Туніс, Марокко). Спеціалізується на туризмі і курорт. справі Туреччина (Анталья, Аланья, Кемер, Мармаріс та ін.), Хорватія (Істрія, Дубровник, Макарська Рив’єра), Чорногорія (Будва, Котор). На Чорномор. узбережжі відомі К. в Болгарії (Бурґас, Сонячний Берег, Варна, Золоті Піски), Румунії (Мамая), Грузії (Піцунда, Ґудаута, Ґаґра, Батумі), Росії (Сочі, Анапа, Туапсе). У США від 19 ст. відомі К. у шт. Нью-Джерсі, Нью-Йорк, регіоні Нова Англія, нині здобули популярність К. Каліфорній. узбережжя. Попит на мор. К. стимулював їхній розвиток в Азії (напр., в Індонезії — о-ви Балі, Ніас, Суматра, Ява; Малайзії — Ланґкаві, Пенанґ; Індії — шт. Керала та Ґоа; Китаї — о-в Хайнань), Лат. Америці (Домінікан. Респ., Куба, Ямайка, Мексика, Бразилія, Арґентина), Австралії (Сонячний Берег, о-в Гамільтон) та Нової Зеландії (Тау­по). Протягом 20 ст. зазнали розвитку ландшафтні К., особливо гір. територій, які, окрім лікув.-оздоров. призначення, розвиваються й як гір.-лижні: в Альпах (Іннсбрук в Австрії, Шамоні, Куршавель у Франції, Давос, Санкт-Моріц у Швейцарії), Судетах (Закопане у Польщі), Родопах (Пампорово в Болгарії). Нині К. охоплюють усі частини світу, утворюючи світ. курортну мережу.

В Україні знач. розвиток санаторно-курорт. справи відбувався у 19 ст. З того часу відомі клімат. К. Пд. узбережжя Криму, бальнеол. К. Передкарпаття, Закарпаття, Поділля, Полтавщини, грязьові К. Криму та Одещини, які зазнали особл. розвитку у 20 ст. Україна має найбільші та найрізноманітніші в Центр. Європі запаси ресурсів для розвитку санаторно-курорт. лікування. Послуги санаторно-курорт. закладів в Україні становлять майже 40 % від заг. обсягу турист. діяльності. Ресурсна база представлена такими бальнеол. типами мінерал. вод: вуглекислі (Закарпаття), радонові (Вінн., Черкас. обл.), сульфідні (Львівщина, Закарпаття, Крим), залізисті (Донбас), бромні, йодобромні та йодні (При­чорномор’я), кремнієві (Харківщина), води з підвищеним вмістом орган. речовин типу «Наф­туся» (Львів., Хмельн. обл.), води без специф. компонентів (Харків., Полтав., Одес. обл.). Грязьові К. використовують торфові, мулові, сапропелеві грязі, значні поклади яких є в озерах та лиманах Криму, Одес., Херсон., Запоріз. обл. Клімат. К. охоплюють як узбережжя Чорного та Азов. морів, так і унікал. ландшафти практично по всій країні. Відомі спелеокурорти в соляних шахтах Донбасу (Сло­в’янськ) та Закарпаття (Солотвин).

Станом на 2010, в Україні діяли бл. 3 тис. санаторно-курорт. установ (заг. місткістю цілоріч. використання понад 145 тис. ліжок, з можливістю збільшення в сезон макс. завантаження майже до 500 тис. ліжок), з них понад 95 % — заклади тривалого перебування, розрахов. на санаторне лікування, профілактику та відпочинок. До мережі входять будинки, пансіонати та бази відпочинку (65 %), санаторії (14 %, з них майже 40 % — дит.), санаторії-профілакторії (10 %), бальнеол. та грязьові лікарні (8 %), пансіонати з лікуванням (2 %), курортні поліклініки (1 %). Більшість оздоров. закладів становлять різноманітні заклади відпочинку переважно сезон. дії, розрахов. на відпочинок протягом відпустки, але за кількістю оздоровлених вони поступаються санаторіям, що працюють цілорічно. Спеціаліз. мережа дит. санатор. закладів (місткістю понад 25 тис. ліжок з можливістю розгортання в місяць макс. завантаження до 35 тис. ліжок) розрахов. переважно на тривале лікування та оздоровлення дітей різного віку. Щорічно в санаторіях оздоровлюються понад 250 тис. дітей (переважно в Криму, Одес. та Київ. обл.). Ще понад 55 тис. дітей щорічно проходять профілакт.-санаторне лікування у позаміських санаторно-оздоров. закладах, яких найбільше у Криму, Київ., Одес., Донец. та Рівнен. обл. Зростає частка іноз. туристів, які відпочивають на К. України. Більшість з них — громадяни сусід. країн: росіяни (70 %), білоруси (16 %), молдавани (10 %), поляки, литовці (по 1 %). Найбільшою популярністю серед іноземців користуються санаторно-курортні заклади Криму, Одес. та Львів. обл.

В Україні — понад 100 К. та курорт. місцевостей і санаторно-курортні заклади є практично в кожній області. Більша частина території країни знаходиться в зоні залягання 2-х осн. типів мінерал. вод: на Лівобережжі (Черніг., Сум., Харків., Полтав., Луган. та частина Донец. обл.) — гідрокарбонатно-хлоридні та хлоридно-сульфатні води різного катіон. складу підвищеної та високої мінералізації йодобромних вод Дніпров.-Донец. артезіан. бас. та Донбасу; на Правобережжі — радонові води УЩ. За поєднанням ресурсів і напрямами спеціалізації К. територію України умовно можна поділити на 3 великі регіони: Пд., Зх. та Центр. Для Пд. регіону характерне переважання клімат. примор. К. у поєднанні з грязями та мінерал. водами. Найвідоміші К.: клімат. — Велика Ялта (Гурзуф, Массандра, Ореанда, Алупка), Одеса, Кароліно-Бугаз, Очаків, Скадовськ; бальнеол. — Євпаторія, Саки; а також грязьові К. Сухого, Хаджибей., Куяльниц. лиманів. На Азов. морі вирізняється клімат. та бальнеол. ресурсами Бердянськ. У Зх. регіоні основою курорт. справи є використання бальнеол. мінерал. вод та грязей у поєднанні з клімат. (переважно ландшафт.) ре­сурсами. Серед відомих бальнеол. К. — Трускавець, Моршин, Черче, Великий Любінь; гір.-лижних — Славське, Ворохта, Драгобрат. На Закарпатті санаторно-курортні заклади сконцентровані у Сваляв., Мукачів., Хуст., Тячів., Рахів., Великоберезнян. р-нах. У Центр. регіоні переважають К., які розвиваються на основі використання мінерал. вод та ландшафт. клімат. ресурсів. Одним із найдавніших (1917) є курорт. комплекс Миргорода (Полтав. обл.), який розвивається на маломінераліз. лужних водах, що мають постійну температуру +20 °С і за властивостями близькі до мінерал. вод нім. курортів Баден-Баден та Аахен. Знач. популярністю користуються К. Поділля (Немирів, Хмільник, Могилів-Подільський на Вінничині, Микулинці на Тернопільщині, Товтри, Кам’я­нець-Подільський на Хмельниччині). Курорт. комплекс Київщини використовує переважно слабо- та маломінералізовані (до 5 г/л) води, до складу яких входять фтор, бром, марганець та залізо (родовища урочища Конча-Заспа, Миронівки, Богу­слава, Білої Церкви) у поєднанні з кліматотерапією поліс. та лісостеп. ландшафтів (К. Пуща-Водиця, Ворзель, Конча-Заспа, Ірпінь під Києвом), де лікують захворювання серц.-судин., нерв. систем, органів дихання та травлення, порушення обміну речовин та проводять постчорнобил. реабілітацію хворих.

Правові, організац., екон. та соц. засади розвитку К. визначено Законом України «Про курорти» (2000). Курортно-лікув. туризм є одним із пріоритет. напрямів розвитку внутр. та іноз. туризму, однак потребує реорганізації застарілої матеріал.-тех. бази, розвідки та освоєння нових родовищ та розбудови К. за світ. стандартами. Водночас потребують уваги питання рац. використання ресурсів і територій К., процеси приватизації, складання генпланів розвитку. Наукові дослідження з розвитку курорт. справи здійснюються в ме­­жах курортології та рекреалогії.

Завантажити статтю