Кустарна промисловість

КУСТА́РНА ПРОМИСЛО́ВІСТЬ — дрібне виробництво промислових товарів у домашніх умовах. У наук. літературі термін і чітке його поня­т­тя формально ви­значеними не були, хоча термін широко вживався у повсякден. житті у 19 — на поч. 20 ст. У Рос. імперії при Раді з торгівлі і мануфактур Міністерства фінансів навіть працювала Особлива комісія з ви­вче­н­ня ку­стар. промисловості, одним із зав­дань якої було дати чітке тлумаче­н­ня змісту терміна «К. п.». Цей вид дріб. оброб. промисловості характеризувався пере­важа­н­ням ручної праці, як із сімей. формою організації виробництва, так і з викори­ста­н­ням на­йманих робітників і був зорієнтований на ринок. Ку­стар. промислами за­ймалися пере­важно пред­­ставники нижчих верств насел. — селяни, міщани. К. п. трактують також як ремісничу форму виробництва з виготовле­н­ня продукції на широкий ринок. Від пром. виробництва К. п. від­різняється в першу чергу нижчим рівнем за­стосовув. техніки та продуктивності праці. У Рос. імперії ку­старні промисли почали роз­вива­тися після скасува­н­ня кріпацтва 1861, зокрема у тих регіонах країни, де машин­на індустрія роз­вивалася повільно. Базувалися на приват. власності, засобах виробництва та праці виробника. Пере­важало у них дрібне хатнє товарне виробництво. Існувала централізов. форма К. п. у ви­гляді роздатк. мануфактури, де торг. капітал опосередковано обʼ­єд­нував без­посеред. товаровиробників — ку­старів — роз­дава­н­ням сировини та збира­н­ням готової продукції. За такою схемою працювала більшість ку­старів. Ін. частина майстрів (хатників) само­стійно виготовляла ку­старні вироби і продавала їх на ринку. Набуваючи майстерності, ку­старі могли пе­реходити до вищого за кваліфікацією статусу — ремісника, який працював на замовле­н­ня та обслуговував у власній майстерні. Водночас із роз­витком К. п. від­бувалася її спеціалізація по р-нах на виготовлен­ні окремих виробів. З роз­витком фабрично-завод. промисловості К. п. не витримувала конкуренції і почала скорочуватися. Напередодні 1-ї світової війни її питома вага у заг. пром. виробництві Рос. імперії становила третину, працювали бл. 4 млн ку­старів, з них в Україні — 415 тис. осіб. 1913 заг.-держ. обсяг К. п. України складав понад 18 %. Найроз­винутішою вона була у р-нах аграр. пере­населе­н­ня: на Поділ­лі, Чернігівщині, Волині, Полтавщині; найменш роз­виненою — на Донбасі, у При­дні­провʼї та Причорноморʼї, що зумовлювалося високими темпами зро­ста­н­ня важкої промисловості і знач. потребою у робочій силі. Найпоширенішими ку­стар. про­мислами в Україні стали виробництво волокна та виготовле­н­ня продукції з нього — 37,1 % виробів, із дерева — 20,4 %, шкіри — 18,7 %, одягу — 11 %, металовиробів — 7,3 %, гончар. виробів — 3,7 % тощо. Напр., у Середній Над­дні­прянщині був особливо поширений шкір. ку­стар. промисел, існувало чимало осередків кушнірства у м-ках Березна, Седнів, Семенівка, Короп, Олишівка Черніг. губ.; Опішня, Нові Санжари, Царичанка, Кобижча, Баришівка, Прилуки Полтав. губ.; Борис­піль, Брусилів та Богуслав Київ. губ. На зх.-укр. землях, що пере­бували у складі Австро-Угорщини та Польщі, створ. шко­ли гончарства та деревооб­робництва у Коломиї, ткацтва — у Косові, столярства — у Станіславі (нині Івано-Франківськ), різь­бярства — у Тернополі тощо. Набули роз­витку на укр. землях й ін. ку­старні промисли, що нині роз­винулися в окремі осередки декоративно-ужиткового мистецтва, серед них — бондарство, вишива­н­ня, кахлярство, килимарство, ковальство, кравецтво, лимарство, ліжникарство, ложкарство, лозоплеті­н­ня, мосяжництво, ткацтво, токарство, сто­лярство, шевство. Міські ку­старі обслуговували здебільшого місь­ке насел. і за­ймалися виготовле­н­ням взу­т­тя, меблів, капелюхів, поши­т­тям одягу, білизни, вʼяза­н­ням тощо, а сільські — с.-г. реманенту (граблі, коси, сокири, брички, борони, віялки). 1922 кількість ку­старів в Україні досягла 520 тис. осіб, а виробництво порівняно із 1913 зросло майже вдвічі. Особливу роль К. п. ві­діграла у пере­хід. період від капіталізму до соціалізму. Процес одержавле­н­ня К. п. започатковано По­становою РНК СРСР від 2 травня 1927 «Про ку­старно-ремісничу промисловість і промислову кооперацію». В Укра­їні на­прикінці 19 — на поч. 20 ст. посилився роз­клад селян. общини, збільшився попит на товари дріб. ку­стар. виробництва для села. Столипінська аграрна реформа сприяла швидкому роз­­витку К. п. у р-нах малоземе­л­ля і аграр. пере­населе­н­ня. Держава використовувала ку­старів і ремісників для виготовле­н­ня виробів, потрібних для налагодже­н­ня товарооб­міну між містом і селом, під­тримувала їх держ. замовле­н­нями. Пере­ваги надавалися вироб. ко­оперативам. На поч. 1935 пром. кооперацією і держ. пром-стю охоплено 85 % ку­старів країни, з них в Україні — 90 %. Соц.-екон. зруше­н­ня, що від­бувалися в СРСР у довоєн. час, змінили місце К. п. у заг.-союз. пром. ви­роб-ві. Не­зважаючи на абсолютне зро­ста­н­ня обсягу виробництва, питома вага К. п. в усій пром. продукції країни і на поч. 1935 становила лише 7,3 %, у 1959 — бл. 20 %. 1960 пром. кооперацію було ліквідовано, а її під­приємства пере­дано різним мін-вам і ві­домствам та пере­творено на держ. під­приємства.

Завантажити статтю