КУШНІ́Р Василь Михайлович (17. 09. 1893, с. Вікно, нині Гусятин. р-ну Терноп. обл. — 25. 09. 1979, м. Він­ніпеґ, провінція Манітоба, Канада) — громадський і релігійний діяч. Шевченків. медаль (Канада), Медаль папи Павла VІ (обидві — 1961). Навч. в укр. гімназії у Тернополі (1906–13), учител. семінарії (1922). Закін. духовну семінарію у Львові (1927), здобув докторат із теології в Університеті м. Ін­нсбрук (Австрія, 1929). Під час 1-ї світової війни воював у скла­ді австро-угор. армії на італ. фронті, 3 р. пере­бував у полоні. Повернувся в Україну через Одесу, служив у частинах Червоної армії у Харкові та Він­ниці, звідки втік до рідного села. 1923–24 учителював. Рукопоклад. на священика 1927. Служив у с. Добромірка (нині Збараз. р-ну Терноп. обл.). 1929–34 викладав історію Церкви у духов. семінарії у м. Станіслав (нині Івано-Франківськ). 1934 ви­­­їхав до Канади. Мешкав у Він­ніпезі, очолив парафію св. Володимира й Ольги, де збудував нову кафедрал. церкву (1951). Був канцлером дієцезії (1947–57), ген. вікарієм (від 1957). Чл.-засн., президент (1940–53 і 1957–72) КУКу; ініціатор склика­н­ня, президент (1969 і 1973–78) Світ. кон­гресу вільних українців; спів­організатор і голова Панамер. укр. конф. (1947–67), Укр. допомог. фонду. Член Канад. ради (1961–64), Ради канад. громадянства (1964–67), Канад. ради нар. мистецтва (1966–69). У 1954 як один із пред­ставників Канади під­писав Декларацію Атлант. унії (НАТО). Ініціатор і ор­ганізатор пере­їзду в Канаду й США українців, які після 2-ї світової війни опинилися у таборах для пере­міщ. осіб у країнах Зх. Європи (з цією метою зу­стрічався із папою Пієм ХІІ). 1977 з нагоди 50-ліття священства іменований Протонотарем Ватикану. Вміщував публікації у періодиці, ви­ступав на радіо «Свобода».