ЛАВРА́ЗІЯ — один з двох суперконтинентів, який утворився при­близно 180–200 млн років тому, коли роз­пався єдиний на Земній кулі протоконтинент Пангея. Л. роз­­ташувалася у Пн. пів­кулі, до неї входили сучасні Пн. Америка, Ґренландія, Європа, Сибір, Пн. і Сх. Китай. Термін «Л.» походить від двох назв — Лаврентій. щит (Лаврентія; пізніше пере­йменов. у Канад. щит) та Азія. Нині існує р. Св. Лаврентія, яка протікає тер. Канади і США та впадає в однойм. западину Атлантич. океану. В Пд. пів­кулі в ті часи виник суперконтинент Ґонд­вана, який обʼ­єд­нував сучасні Пд. Америку, Африку, Індію, Австралію та Антарктиду. Л. та Ґондвану роз­діляло море Тетіс, ін. частину Земної кулі за­ймав океан Панталас­са. До поч. 20 ст. в геології панувала теорія фіксизму (від франц. — закріплювати), від­повід­но до якої сучасні континенти існували завжди та не змінювали свого роз­ташува­н­ня. 1912 нім. гео­фізик А.-Л. Ваґенер, аналізуючи контури Пд. Америки та Африки, при­йшов до висновку, що колись вони були єдиним континентом (див. також Дріфтова гіпотеза). Згодом зʼявила­ся низка доказів того, що континенти мають здатність рухатися в різних напрямах. Так виникла заг. теорія мобілізму (від лат. — рухливий), яка доводить, що континенти неодноразово змінювали свою форму та роз­ташува­н­ня на Земній кулі. На її основі була роз­роблена сучасна теорія літо­сфер. плит, за якою вся літо­сфера поділена на окре­мі блоки, що пере­міщуються на верх. пластич. шарі магми. Пли­ти роз­ділені між собою глибин. роз­ломами. Завдяки лазер. вимірюван­ню та косміч. зйомкам стало можливим встановити на­прями пере­сува­н­ня літо­сфер. плит та швидкість руху (2–3 см на рік). Окремі літо­сферні плити можуть роз­ходитися, тоді між ними від­бувається роз­тяга­н­ня. У цих зонах утворюються рифти (тріщини), через які від­бувається вилив лави, завдяки чому формується кора океаніч. типу. З обох боків від рифтів у всіх океанах роз­таш. середин­но-океанічні хребти. У випадку, коли одна плита насувається на іншу, між ними утворюється зона стиска­н­ня. Напр., у результаті зі­ткне­н­ня Євразій. і Індо-Австралій. літо­сфер. плит сфор­му­­валася гірська система Гімалаї. Іноді одна плита занурюється під іншу. Так, літо­сферна плита Наска в Тихому океані занурюється під Пд.-Амер. літо­­сферну плиту, в результаті чого утворився Перуан. жолоб, а з ін. боку — гірська система Анди. В юрський період (мезозой. ера) Л. почала роз­падатися. Між Пн. Америкою і Євразією виник рифт, який дав початок утворен­ню Атлантич. океану. Одночасно море Тетіс через рух у пн. напрямі Афр. та Індо­стан. літо­­сфер. плит значно зменшило свої роз­міри. На­прикінці юрсь­кого періоду почали роз­ходитися Пд.-Афр. та Афр. плити. На зламі мезозой. і кайнозой. ер (65 млн р. тому) Атлантич. океан набрав форми, близької до сучасної, тоді ж припинили існува­н­ня Л. та Ґондвана.