Лавразія

ЛАВРА́ЗІЯ – один з двох суперконтинентів, який утворився приблизно 180–200 млн років тому, коли розпався єдиний на Земній кулі протоконтинент Пангея. Л. роз­ташувалася у Пн. півкулі, до неї входили сучасні Пн. Америка, Ґренландія, Європа, Сибір, Пн. і Сх. Китай. Термін «Л.» походить від двох назв – Лаврентій. щит (Лаврентія; пізніше перейменов. у Канад. щит) та Азія. Нині існує р. Св. Лаврентія, яка протікає тер. Канади і США та впадає в однойм. западину Атлантич. океану. В Пд. півкулі в ті часи виник суперконтинент Ґонд­вана, який об’єднував сучасні Пд. Америку, Африку, Індію, Австралію та Антарктиду. Л. та Ґондвану розділяло море Тетіс, ін. частину Земної кулі займав океан Панталасса. До поч. 20 ст. в геології панувала теорія фіксизму (від франц. – закріплювати), відповідно до якої сучасні континенти існували завжди та не змінювали свого розташування. 1912 нім. гео­фізик А.-Л. Ваґенер, аналізуючи контури Пд. Америки та Африки, прийшов до висновку, що колись вони були єдиним континентом (див. також Дріфтова гіпотеза). Згодом з’явила­ся низка доказів того, що континенти мають здатність рухатися в різних напрямах. Так виникла заг. теорія мобілізму (від лат. – рухливий), яка доводить, що континенти неодноразово змінювали свою форму та розташування на Земній кулі. На її основі була розроблена сучасна теорія літосфер. плит, за якою вся літосфера поділена на окре­мі блоки, що переміщуються на верх. пластич. шарі магми. Пли­ти розділені між собою глибин. розломами. Завдяки лазер. вимірюванню та косміч. зйомкам стало можливим встановити на­прями пересування літосфер. плит та швидкість руху (2–3 см на рік). Окремі літосферні плити можуть розходитися, тоді між ними відбувається розтягання. У цих зонах утворюються рифти (тріщини), через які відбувається вилив лави, завдяки чому формується кора океаніч. типу. З обох боків від рифтів у всіх океанах розташ. серединно-океанічні хребти. У випадку, коли одна плита насувається на іншу, між ними утворюється зона стискання. Напр., у результаті зіткнення Євразій. і Індо-Австралій. літосфер. плит сфор­му­­валася гірська система Гімалаї. Іноді одна плита занурюється під іншу. Так, літосферна плита Наска в Тихому океані занурюється під Пд.-Амер. літо­сферну плиту, в результаті чого утворився Перуан. жолоб, а з ін. боку – гірська система Анди. В юрський період (мезозой. ера) Л. почала розпадатися. Між Пн. Америкою і Євразією виник рифт, який дав початок утворенню Атлантич. океану. Одночасно море Тетіс через рух у пн. напрямі Афр. та Індостан. літо­сфер. плит значно зменшило свої розміри. Наприкінці юрсь­кого періоду почали розходитися Пд.-Афр. та Афр. плити. На зламі мезозой. і кайнозой. ер (65 млн р. тому) Атлантич. океан набрав форми, близької до сучасної, тоді ж припинили існування Л. та Ґондвана.

М. М. Іванік

завантажити статтю