Лаврентьєв Михайло Олексійович

ЛАВРЕ́НТЬЄВ Михайло Олексійович (06(19). 11. 1900, м. Казань, нині Татарстан, РФ — 15. 10. 1980, Москва, похов. у м. Новосибірськ, РФ) — математик і фахівець у галузі механіки, організатор науки. Батько академіка РАН М. Лаврентьєва. Доктор тех. (1932) та фіз.-мат. (1933; обидва — без захисту дис.) н., професор (1929), академік АН УРСР (1939) і АН СРСР (1946). Дійсний член Чехословац. (1957), почес. чл. Болгар. (1966), член-кореспондент Берлін. (1969), іноз. чл. Париз. (1971) АН. Сталін. (1946, 1948), Ленін. (1958) та ім. С. Ле­бе­дєва АН УРСР (1977) премії, Золота медаль ім. М. Ломоносова АН СРСР (1978). Герой Соц. Праці (1967). Державні нагороди СРСР (4 ордени Труд. Червоного Прапора, 5 — Леніна, 1 — Жовтн. Революції). Командор Ордену Почес. легіону (1971). Навч. у Казан. університеті (1918–21), закін. Моск. університет (1922), де 1927–39 та 1948–53 й працював (від 1931 — проф.; 1946 був одним із засн. фіз.-тех. ф-ту, на базі якого 1951 створ. Моск. фіз.-тех. інститут, де 1955–58 очолював каф. фізики швидкоплин. процесів). 1921–29 — у Моск. вищо­му тех. училищі; 1929–31 — проф., завідувач кафедри математики Моск. хім.-технол. інституту; водночас 1929–35 — ст. інж. Центр. аерогідродинаміч. інституту; 1935–39 — завідувач відділу теорії функцій Матем. інституту (обидва — Москва); 1939–41 і 1945–48 — директор Інституту математики АН УРСР (Київ) та проф. Київ. університету; 1941–44 — завідувач відділу математики Об’єдн. інституту фізики та математики АН УРСР (м. Уфа, РФ); 1950–53 — директор Інституту точної механіки та обчислюв. техніки (Москва); 1953–55 — заступник наук. кер. КБ-11 (Ядер. центр в Арзамасі-16, нині м. Са­­ров Нижньогород. обл., РФ; 1955–57 працював там за сумісн.); 1957–76 — засн. і дир. Інституту гідродинаміки (нині ім. Л.) Сибір. відділ. АН СРСР (Новосибірськ); 1958–59 — співзасн., 1959–62 — завідувач кафедри матем. аналізу, 1962–66 — завідувач кафедри гідродинаміки Но­­восибір. університету. 1945–49 — віце-президент АН УРСР; 1951–53 та 1955–57 — академік-секр. Відділ. фіз.-мат. наук АН СРСР; 1957–75 — засн. та голова Сибір. відділ. АН СРСР (від 1975 — почес. голова); 1976–80 — голова Нац. комітету СРСР з теор. і приклад. математики. Наукові дослідження при­свячені теорії функцій, диференціал. рівнянь, варіацій. численню, матем. методам у механіці, механіці суціл. середовища, наближеним і чисел. методам. Заклав основи теорії квазіконформ. відображень, розвинув теорію спрямов. вибуху, запропонував нову схему плоского усталеного руху ідеал. нестисливої рідини, отримав важливі результати в теорії удару тіл об воду, теорії струменів, теорії хвиль. Багато зробив для розвитку рад. літакобудування, брав участь у роботі зі створення віт­чизн. атом. зброї, розробленні перших рад. ЕОМ, засн. школи нар.-госп. використання вибуху. Серед учнів — академік АН СРСР М. Келдиш, О. Ішлінський, Л. Сє­дов, академік АПН СРСР О. Маркушевич. 1982 запроваджено Золоту медаль ім. Л. РАН (до 1992 — АН СРСР), 1998 — премію ім. Л. НАНУ. Його ім’ям названі проспект у Новосибірську, вулиці в Казані та м. Долгопрудний Моск. обл., гірські масиви на Памірі та Алтаї, н.-д. судно РАН. На честь Л. і його сина Міжнар. центром з малих планет присвоєно ім’я Лаврентина планеті № 7322. У Новосибірську на площі його імені встановлено погруддя, на фасадах Інституту гідродинаміки Сибір. відділ. РАН, Інституту точної механіки та обчислюв. техніки, Інституту математики НАНУ, на будинку в Києві, де він жив, — мемор. дошки.

Рекомендована література

1. Келдыш М. В. К пятидесятилетию Михаила Алексеевича Лавренть­ева // Изв. АН СССР. Сер. матем. 1951. Т. 15, вып. 1;
   Google Scholar Internet
2. М. А. Лаврентьев. Мос­ква, 1971;
   Google Scholar Internet
3. Ишлинский А. Ю. Деятель­ность Михаила Алексеевича Лаврентье­ва в Академии наук УССР // Ишлин­ский А. Ю. Механика: идеи, задачи, при­ложения. Москва, 1985.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю