Келдиш Мстислав Всеволодович

Визначення і загальна характеристика

КЕ́ЛДИШ Мстислав Всеволодович (28. 01(10. 02). 1911, Риґа — 24. 06. 1978, Москва) — фахівець у галузі математики, механіки та космонавтики, педагог, організатор науки. Син Всеволода, брат Георгія, внук Михайла Келдишів. Доктор фізико-математичних наук (1938), професор (1937). Академік АН СРСР (1946; у 1961–75 — її президент). Тричі Герой Соц. Праці (1956, 1961, 1971). Сталін. (1942, 1946) та Ленін. (1957) премії. Державні нагороди СРСР. Член низки закордон. академій, наук. установ і т-в. Закін. Моск. університет (1931). Працював у Центр. аеро­гідродинам. ін­ституті (1931–46), де від 1941 очолював від­діл динам. міцності; Матем. ін­ституті АН СРСР (1944–53 — завідувач від­ділу механіки); водночас 1942–53 — проф. та завідувач кафедри термодинаміки Моск. університету, від 1946 — нач. (від 1950 — наук. кер.) Ре­актив. НДІ Міністерства авіац. промисловості СРСР (НДІ-1, нині Центр ім. М. Келдиша), що за­ймався приклад. про­блемами ракетобудува­н­ня; від 1953 — директор Ін­ституту приклад. математики АН СРСР (усі — Москва). Наукові дослідже­н­ня К. охоплюють широкий спектр про­блем гідроаеродинаміки і приклад. математики. Працював у галузях теорії функцій дійс. і комплекс. змін­ного, матем. фізики, функціонал. аналізу, обчислюв. математики. По­ставив і вирішив осн. пита­н­ня стійкості роз­вʼязків задачі Діріхле для рівнянь Лапласа. Спільно з І. Ібрагімовим зна­йшов критерій збіжності інтерполяц. процесу Ньютона по всіх класах цілих функцій. У теорії функцій комплекс. змін­ного досліджував про­блеми, повʼязані з аеродинамікою (зокрема, за­пропонував нові під­ходи у за­стосуван­ні матем. методів). У галузі механіки К. ви­вчав колива­н­ня й автоколива­н­ня авіац. кон­струкцій. Роз­робив теорію флатера літака, створив методи чисел. роз­рахунку і моделюва­н­ня в аеродинам. трубах явища флатера, а також способи його усуне­н­ня (результати дослідж. стали основою нового роз­ділу науки про міцність авіац. кон­струкцій). Ви­вчив явище шимі (самозбудже­н­ня коливань носового колеса шасі літака), за­пропонувавши прості кон­структивні ріше­н­ня для його усуне­н­ня. Узагальнив теорему Жуковського про під­німал. силу. У галузі гідродинаміки отримав фундам. результати з теорії руху тіла під поверх­нею рідини, хвильового опору, удару тіла об рідину. К. зробив знач. внесок у роз­виток сучас. обчислюв. математики, що ви­значило осн. фундам. напрями в авіац., атом. та косміч. техніці, роз­гортан­ні й проведен­ні косміч. досліджень. У 2-й пол. 1940-х рр. керував наук. проектами із роз­робки нових матем. під­ходів щодо створе­н­ня ре­актив. рушій. установок великої потужності для оснаще­н­ня крилатих ракет (газодинаміка, тепломасооб­мін, теплозахист тощо). У серед. 1950-х рр. створив спец. групи, що за­ймалися пита­н­нями виведе­н­ня косміч. апаратів на навколоземні орбіти, ви­вчали траси польотів тощо. У результаті здійснено запуск першого у світі штуч. супутника Землі (1957), перші польоти косміч. ракет до Місяця (1959, отримано знімки його зворот. боку). Керував теор. дослідж. із динаміки польоту до Марса і Венери. В остан­ні роки ви­вчав про­блеми створе­н­ня соняч. електро­станції на косміч. орбіті. К. тісно спів­працював з укр. академ. установами. На будинках, де він народився та жив, будівлях Моск. університету встановлено мемор. дошки, у Москві (на Алеї космонавтів) — памʼятник, у Ризі та побл. Ін­ституту приклад. математики РАН (на­званий його іменем) — погру­д­дя. Його імʼям на­звано також площу в Москві, вулиці в Ризі, дослідниц. судно флотилії РАН, кратер на зворот. боці Місяця, малу планету № 2186 тощо. Прах К. роз­міщений у Кремлів. стіні на Красній площі.

Пр.: Первые панорамы поверх­ности Венеры. 1979; Космические ис­следования. 1981; Из­бран­ные труды: В 4 кн. Кн. 1–3. 1985; Кн. 4. 1988 (усі — Москва).

Літ.: М. В. Келдыш. Творческий порт­рет по воспоминаниям современ­ников. Москва, 2001; М. В. Келдиш та українська наука: До 100-річчя від дня народж. вченого. К., 2011.

В. І. Оно­прієнко

Завантажити статтю