Лавров Кирило Юрійович
ЛАВРО́В Кирило Юрійович (Лавров Кирилл Юрьевич; 15. 09. 1925, Ленінград, нині С.-Петербург — 27. 04. 2007, С.-Петербург) — російський актор. Син Ю. Лаврова. Акад. Нац. академії кінематогр. мистецтв і наук РФ, Рос. академії кінематогр. мистецтв «Ніка». Народний артист України (2003), СРСР (1972), РРФСР (1969). Герой Соц. Праці (1985). Держ. нагороди СРСР та РФ. Учасник 2-ї світової війни. Бойові нагороди. Нац. театр. премія «Золота маска» (1999), Міжнародна премія ім. К. Станіславського (2000; обидві — РФ). Закін. Астрахан. військ.-тех. училище (РФ, 1945). Актор. мистецтву навч. самотужки під керівництвом батька і К. Хохлова. Працював 1949–55 у Київ. рос. драм. театрі ім. Лесі Українки; від 1955 — у Рос. Великому драм. театрі ім. Г. Товстоногова (С.-Петербург): 1989–2007 — худож. кер.; водночас 1986–92 — голова правління Спілки театр. діячів СРСР, Ленінгр. відділ. Спілки театр. діячів РРФСР; від 1992 — президент Міжнар. конфедерації театр. спілок. У кіно від 1955. У ролях класич. репертуару виявив майстерність тонкого психол. аналізу, вміння розкрити соц. сутність образу. В рад. період спеціалізувався на втіленні образів героїв соцреаліст. штибу, що мають виважену соц.-партійну репутацію, за це отримав низку найвищих держ. нагород. Відзначався стриманою, лапідарною манерою гри. Про творчість Л. знято д/ф «Кирило Лавров. Лицар петербурзького ордену» (2010, реж. Н. Дубиніна).
Додаткові відомості
- Основні ролі
- Городничий («Ревізор» М. Гоголя), Роман Бондар, Марат («Дочка прокурора» Ю. Яновського), Дуда («Під золотим орлом» Я. Галана), Паллада («Загибель ескадри» О. Корнійчука), Петро Мелехов («Тихий Дон» за М. Шолоховим; Державна премія СРСР, 1978), Ленін («Перечитуючи спочатку» за М. Шатровим, М. Погодіним; Ленін. премія, 1982), Пимен («Борис Годунов» О. Пушкіна), Астров («Дядя Ваня» А. Чехова), Тучков («Роки мандрувань» О. Арбузова), Молчалін («Лихо з розуму» О. Грибоєдова), Олексій («Нові часи» Г. Мдівані), Сільвіо («Слуга двох панів» К. Ґольдоні), Дункан («Макбет» В. Шекспіра), Ефраїм Кебот («Любов під в’язами» Ю. О’Ніла), Шарль, Жонваль («Шостий поверх» А. Жері); у кіно — Синцов («Живі і мертві», 1964, реж. О. Столпер), Іван Карамазов («Брати Карамазови», 1969; спільно з М. Ульяновим завершив стрічку після смерті І. Пир’єва), Башкирцев («Приборкання вогню», 1972, реж. Д. Храбровицький; премія за кращу чол. роль 6-го Вкф у Алма-Аті, нині Алмати, 1973; Державна премія РРФСР ім. братів Васильєвих, 1974), Граф Карнєєв («Мій ласкавий і ніжний звір», реж. Е. Лотяну), Ярослав Мудрий («Ярославна, королева Франції», реж. І. Масленников; обидві — 1978), Іван Костянтинович Малич («З життя начальника карного розшуку», 1983, реж. С. Пучинян), Володимир Володимирович Серьогін («Кольє Шарлотти», 1984, реж. Є. Татарський), Олег Петрович («Шизофренія», 1997, реж. В. Сергєєв), Барон («Бандитський Петербург», 2000, 5 серій), Понтій Пилат («Майстер і Маргарита», 2005, 10 серій; обидві — реж. В. Бортко); в укр. стрічках — Курсант («Зірки на крилах», 1955, реж. І. Шмарук), Адмірал («Слухати у відсіках», 1985, 2 серії, реж. М. Засєєв-Руденко).
Рекомендована література
Завантажити статтю
Людина 
