Лаврська друкарня

ЛА́ВРСЬКА ДРУКА́РНЯ Засн. 1615–16 при Києво-Печерській Свято-Успенській лаврі архімандритом Єлисеєм Плетенецьким. Від­тоді та майже до кін. 18 ст. була єдиною в Києві й однією з найбільших друкарень на укр. землях. У 19 ст. вона пере­творилася з ремісн. майстерні-друкарні з 7-ма деревʼя­ни­ми друкар. вер­статами (кін. 18 ст.) у полігр. під­приємство з 9-ма друкар. машинами та 11-ма вер­­статами. Екон. під­несе­н­ня поч. 20 ст. сприяло роз­виткові полі­графії, зокрема й Л. д. 1909–13 вона поповнилася 7-ма новими машинами: 3-ма друкар., 2-ма словолитними та 2-ма для оздоб­­ле­н­ня ви­дань. 1909 також за­проваджено новий спосіб друку ілюстрацій — фототипію. Архівні документи 1907–14 засвід­чу­ють зацікавленість керівництва друкарні новітніми досягне­н­нями у галузі набору — складал. машинами. Наявна на той час кількість складачів уже не справлялася з обсягами складал. робіт, що увесь час зро­стали, однак висока ціна нового устаткува­н­ня і дешеві робочі руки зумовили збільше­н­ня кількості складачів (з 12-ти у 1900 до 19-ти у 1913). У Л. д., як і ін. добре устаткованих друкарнях, дбали насамперед про якість ви­дань. Її успішну роботу засвідчило зро­ста­н­ня прибутку: 1903 він становив 109 тис., 1914 — 140 тис. рублів. 1912 Л. д. під­ключено до лавр. електро­станції. 1913 продукція Л. д. була пред­ставлена на Все­рос. пром. ви­ставці у Києві, 1914 — на Між­нар. ви­ставці друкар. справи та графіки у м. Ляйп­циґ (Німеч­чина). 1-а світова вій­на негативно по­значилася на видавн. справі: вже на її початку було закрито ред. багатьох газет і журналів, насамперед укр.; виникли труднощі з по­стача­н­ням тех. устаткува­н­ня, паперу, фарб тощо; мобілізація призве­ла до про­блем із забезпече­н­ням під­приємств кваліфіков. кадрами; зниже­н­ня обсягів пром. виробництва спричинило зменше­н­ня попиту на акцидентну продукцію (випуск бланків, етикеток тощо). Не­­­зважаючи на специфіку продук­ції Л. д. (більшу її частину складали богослужебні книжки, жур­нали, під­ручники), труднощі воєн. часу давалися взнаки і у її роботі. Становище ускладнилося, коли у вересні 1915 Київ став прифронт. зоною. Роз­почато під­­­готовку до евакуації, друкарня вимушена була продати дещо з обладна­н­ня та частину шрифту. Скороче­н­ня обсягів виробництва та роз­продаж устаткува­н­ня про­довжувалися і в на­ступні роки, проте 1917–18 Л. д. все ще залишалася досить добре обладнаною. Тут друкували книжки, брошури, журнали, різноманітну аркушеву продукцію, покликану популяризувати святі місця. Через не­згоди воєн. часу затри­мувався випуск окремих важливих вид., таких як моно­графія Ф. Титова «Типо­графия Киево-Печерской Лавры». Без­посеред­нє втруча­н­ня в діяльність Л. д., а згодом і її нище­н­ня роз­почалося восени 1917. Від­тоді друкарня перманентно пере­жила низку реквізицій аж до остаточ. націоналізації 1923. Перша, тим­час., від­булася у жовтні 1917, коли Л. д. реквізував за «погодже­н­ням» з намісником Лаври 1-й запасний Укр. козачий полк. Друкарня обслуговувала штаб полку, але друкувала дещо й для Лаври. Від листопада за ріше­н­ням командува­н­ня полку тут виходили і книжки видавництва «Вернигора». Під час недовгого пере­бува­н­ня у Києві червоногвард. військ під командува­н­ням М. Мурав­йова Л. д. виконувала замовле­н­ня його штабу — друкува- ла військ. ві­дозви та г. «Борьба с контр­революцией». Після поверне­н­ня уряду УНР на чолі з М. Грушевським до Києва, у бе­резні 1918 Військ. мін-во УНР вирішило реквізувати майно друкарні. Геть­ман П. Скоропадський, який на­прикінці квітня 1918 при­йшов до влади, своїм маніфестом повернув право при­ват. власності та ліквідував роз­порядже­н­ня УЦР щодо Л. д., тому вона змогла продовжити діяльність (ви­дано 1-й том моно­графії Ф. Титова та додатки до неї, повне зі­бра­н­ня творів митрополита Антонія, «Путеводитель по Лавре» та ін.). Але на­прикінці року до влади при­йшла Директорія УНР на чолі з В. Вин­ниченком, що знову скасу­вала приватну власність. У груд­ні 1918 Л. д. реквізовано для потреб Центр. інформ. бюро УНР, у лютому 1919, після захопле­н­ня Києва загонами Червоної ар­­мії, — для потреб Наркомзему УСРР (при­значили й комісара друкарні). Її продукцію в цей час складали ін­струкції, бланки, по­­­станови РНК, Наркомзему, також вдалося видати ґрунтовну працю П. Тутковського «Матеріали сільськогосподарської біб­ліо­­графії». Становище друкарні значно погіршилося, через брак коштів різко зменшилася кількість працівників (зі 114-ти до 43-х). 31 серпня 1919, коли Київ захопили денікінці, Лаврі повернули майно, зокрема й друкарню, де на той час лишалося тільки 25 робітників. Проте через брак коштів Духовна рада Лаври у вересні призупинила ро­­боту Л. д. 16 грудня 1919 Червона армія від­била Київ у денікінців. Під час артилер. об­стрілу будівлю Л. д. значно по­шкоджено. У червні 1921 з друкарні вилучено все, що мало істор. та художню цін­ність: гравюри на міді, деревʼяні кліше, пунсони, порт­рети на полотні (засновника друкарні Єлисея Плетенецького, митрополитів Петра Моги­ли, Євгенія Болховітінова) тощо. 1923 Л. д. остаточно під­порядк. ВУАН, у системі якої вона пропрацювала ще 10 р. Від 1972 у колиш. приміщен­ні Л. д. діє Кни­ги і друкарства України Музей.

Завантажити статтю