Лаврська друкарня

ЛА́ВРСЬКА ДРУКА́РНЯ Засн. 1615–16 при Києво-Печерській Свято-Успенській лаврі архімандритом Єлисеєм Плетенецьким. Відтоді та майже до кін. 18 ст. була єдиною в Києві й однією з найбільших друкарень на укр. землях. У 19 ст. вона перетворилася з ремісн. майстерні-друкарні з 7-ма дерев’я­ни­ми друкар. верстатами (кін. 18 ст.) у полігр. підприємство з 9-ма друкар. машинами та 11-ма вер­статами. Екон. піднесення поч. 20 ст. сприяло розвиткові поліграфії, зокрема й Л. д. 1909–13 вона поповнилася 7-ма новими машинами: 3-ма друкар., 2-ма словолитними та 2-ма для оздоб­­лення видань. 1909 також запроваджено новий спосіб друку ілюстрацій — фототипію. Архівні документи 1907–14 засвід­чу­ють зацікавленість керівництва друкарні новітніми досягненнями у галузі набору — складал. машинами. Наявна на той час кількість складачів уже не справлялася з обсягами складал. робіт, що увесь час зростали, однак висока ціна нового устаткування і дешеві робочі руки зумовили збільшення кількості складачів (з 12-ти у 1900 до 19-ти у 1913). У Л. д., як і ін. добре устаткованих друкарнях, дбали насамперед про якість видань. Її успішну роботу засвідчило зростання прибутку: 1903 він становив 109 тис., 1914 — 140 тис. рублів. 1912 Л. д. підключено до лавр. електростанції. 1913 продукція Л. д. була представлена на Все­рос. пром. виставці у Києві, 1914 — на Міжнар. виставці друкар. справи та графіки у м. Ляйп­циґ (Німеччина). 1-а світова вій­на негативно позначилася на видавн. справі: вже на її початку було закрито ред. багатьох газет і журналів, насамперед укр.; виникли труднощі з постачанням тех. устаткування, паперу, фарб тощо; мобілізація призве­ла до проблем із забезпеченням підприємств кваліфіков. кадрами; зниження обсягів пром. виробництва спричинило зменшення попиту на акцидентну продукцію (випуск бланків, етикеток тощо). Не­­зважаючи на специфіку продук­ції Л. д. (більшу її частину складали богослужебні книжки, жур­нали, підручники), труднощі воєн. часу давалися взнаки і у її роботі. Становище ускладнилося, коли у вересні 1915 Київ став прифронт. зоною. Розпочато під­­готовку до евакуації, друкарня вимушена була продати дещо з обладнання та частину шрифту. Скорочення обсягів виробництва та розпродаж устаткування про­довжувалися і в наступні роки, проте 1917–18 Л. д. все ще залишалася досить добре обладнаною. Тут друкували книжки, брошури, журнали, різноманітну аркушеву продукцію, покликану популяризувати святі місця. Через незгоди воєн. часу затри­мувався випуск окремих важливих вид., таких як монографія Ф. Титова «Типография Киево-Печерской Лавры». Безпосеред­нє втручання в діяльність Л. д., а згодом і її нищення розпочалося восени 1917. Відтоді друкарня перманентно пережила низку реквізицій аж до остаточ. націоналізації 1923. Перша, тим­час., відбулася у жовтні 1917, коли Л. д. реквізував за «погодженням» з намісником Лаври 1-й запасний Укр. козачий полк. Друкарня обслуговувала штаб полку, але друкувала дещо й для Лаври. Від листопада за рішенням командування полку тут виходили і книжки видавництва «Вернигора». Під час недовгого перебування у Києві червоногвард. військ під командуванням М. Муравйова Л. д. виконувала замовлення його штабу — друкува- ла військ. відозви та г. «Борьба с контрреволюцией». Після повернення уряду УНР на чолі з М. Грушевським до Києва, у бе­резні 1918 Військ. мін-во УНР вирішило реквізувати майно друкарні. Гетьман П. Скоропадський, який наприкінці квітня 1918 прийшов до влади, своїм маніфестом повернув право при­ват. власності та ліквідував розпорядження УЦР щодо Л. д., тому вона змогла продовжити діяльність (видано 1-й том монографії Ф. Титова та додатки до неї, повне зібрання творів митрополита Антонія, «Путеводитель по Лавре» та ін.). Але наприкінці року до влади прийшла Директорія УНР на чолі з В. Винниченком, що знову скасу­вала приватну власність. У груд­ні 1918 Л. д. реквізовано для потреб Центр. інформ. бюро УНР, у лютому 1919, після захоплення Києва загонами Червоної ар­­мії, — для потреб Наркомзему УСРР (призначили й комісара друкарні). Її продукцію в цей час складали інструкції, бланки, по­­станови РНК, Наркомзему, також вдалося видати ґрунтовну працю П. Тутковського «Матеріали сільськогосподарської біб­ліо­графії». Становище друкарні значно погіршилося, через брак коштів різко зменшилася кількість працівників (зі 114-ти до 43-х). 31 серпня 1919, коли Київ захопили денікінці, Лаврі повернули майно, зокрема й друкарню, де на той час лишалося тільки 25 робітників. Проте через брак коштів Духовна рада Лаври у вересні призупинила ро­­боту Л. д. 16 грудня 1919 Червона армія відбила Київ у денікінців. Під час артилер. обстрілу будівлю Л. д. значно пошкоджено. У червні 1921 з друкарні вилучено все, що мало істор. та художню цінність: гравюри на міді, дерев’яні кліше, пунсони, портрети на полотні (засновника друкарні Єлисея Плетенецького, митрополитів Петра Моги­ли, Євгенія Болховітінова) тощо. 1923 Л. д. остаточно підпорядк. ВУАН, у системі якої вона пропрацювала ще 10 р. Від 1972 у колиш. приміщенні Л. д. діє Кни­ги і друкарства України Музей.

Завантажити статтю