Києво-Печерська Свято-Успенська лавра УПЦ МП

КИ́ЄВО-ПЕЧЕ́РСЬКА СВЯ́ТО-УСПЕ́НСЬКА ЛА́ВРА УПЦ МП — православний чоловічий монастир. Назва походить від печер, де оселилися перші його мешканці. Засн. обителі Антоній прийняв постриг на Афоні. 1051 вважають роком заснува­н­ня монастиря, прибу­т­тя до неї братії та її постригу. Коли кількість ченців досягла 12-ти, було роз­ширено печери, влаштовано першу печерну церкву Різдва Пресвятої Богородиці, трапезну та келії. Печери перших ченців одержали назву Дальніх, або Феодосієвих. Бл. 1062 Антоній при­значив ігуменом монастиря Варлаама, а сам викопав печеру на ін. горі, в якій усамітнився до кінця життя. Започатк. Антонієм печери згодом почали називати Антонієвими, або Ближніми. Бл. 1063 ігумена Варлаама пере­ведено до новозбудов. Свято-Димитрів. монастиря (рештки його споруд виявлено на тер. Київського Свято-Михайлівського Золотоверхого чоловічого монастиря), а братія Печер. обителі обрала новим ігуменом Феодосія. Під його керівництвом ви­значено правила чернечого життя (в їх основу покладено статут Студій. монастиря), які з часом поширилися на всі ін. обителі Київ. Русі; 1073 закладено собор Успі­н­ня Пресвятої Богородиці (див. Успенський собор); влаштовано особл. двір із церквою, трапезною та притулком для нужден­них. Кількість ченців зросла до 100. У 12 ст. споруджено Свято-Троїц. надбрамну церкву, трапезну, верх­ню тер. обителі обнесено фортеч. муром. Із ченців обителі ви­йшло багато православ. ієрархів, які по­ступово витісняли з єпис­коп. кафедр греків і утверджували незалежність руської церкви. До поч. 13 ст. із їхнього числа в різні регіони Русі при­значено 50 єпис­копів. У 12 ст. монастир домігся виходу з-під опіки Кон­стантинопол. патріарха, 1169 отримав титул лаври. Від­тоді монастир отримав статус великокнязів. архімандрії і ставропігії, а його настоятелів називали архімандритами, незалеж. від влади митрополита Київського.

Києво-Печер. монастир ві­ді­грав велику роль у роз­витку літ-ри, мистецтва, архітектури, приклад. мистецтва, книго­друкува­н­ня, науки і освіти. У Лаврі жили та працювали ві­домі проповід­ники, літописці, вчені, лікарі, будівничі, маляри, знавці церк. співу. З монастирем повʼяз. початок літописа­н­ня на Русі. Першим ві­домим літописцем був Іларіон, який почав збирати матеріали для літопис. зводу у 1060-х рр., а завершив бл. 1073, надавши давньорус. літописан­ню антигрец. спрямованості. Бл. 1113 чернець Нестор упорядкував «Повість времен­них літ». У 1-й третині 13 ст. створ. оригін. памʼятку літ-ри — «Патерик Києво-Печерський». Іконописець Алімпій не тільки започаткував від­мін­ний від візантій. напрям у давньорус. живописі, а й став основоположником школи від­новле­н­ня живопис. творів. Медицину знав засн. монастиря Антоній, який лікував хворих травами. Мед. зна­н­нями також володіли ченці Агапіт, Єфрем, Даміан, Іпатій та ін. Початок стаціонар. лікарні в Печер. монастирі поклав князь Святослав Давидович, який прийняв тут 1106 постриг і став ві­домий як Микола Святоша. Під час половец. нападу 1096 і нашестя орд Батия 1240 Лавру пограбовано та частково зруйновано. Ві­домостей про монастир у 13–14 ст. майже не збереглося. Від серед. 14 ст. собор Успі­н­ня Пресвятої Богородиці став усипальницею князів. та ін. знат. родів, від кін. 16 ст. собор та інші місця обителі — місцем похова­н­ня ієрархів і світської знаті. У 14 ст. у монастирі пере­писано великим уставом Євангеліє Апракос «Лаврське»; 1406 під­готовлено Арсеніїв., 1460 — Кас­сіанів. ред. «Патерика Києво-Печерського». 1470 коштом князя Семена Олельковича від­будовано обитель і собор Успі­н­ня Пресвятої Богородиці. Від 1530-х рр. монастир активно купував земел. володі­н­ня. Станом на 1593 йому належало два міста — Васильків і Радомишль із замками, два містечка, бл. 65 великих сіл і хуторів, кілька маєтків, два по­двірʼя, рибні ловища, озера, річк. пере­вози, млини. Земел. угі­д­дя монастиря знаходилися майже в усіх повітах Київщини, а також у Білорусі й Литві. 1592 обитель ді­стала від Кон­стантинопол. патріарха під­твердже­н­ня права ставропігії та гідності лаври. З ініціативи архімандрита Єлисея Плетенецького у монастирі створ. вчений гурток, чл. якого зробили знач. внесок у роз­виток богословʼя, пошире­н­ня освіти і наук. знань. Серед них — Памво Беринда, Тарасій Земка, Лаврентій Зизаній, Філофей Кизаревич, Захарій Копистенський. Вони брали участь у заснуван­ні 1615 Київ. братства, викладали у Брат. школі, а Іов Борецький став її першим ректором. За архімандритства Єлисея Плетенецького бл. 1615 роз­почала роботу лавр. друкарня (видала перші 11 книжок). Книговидав. діяльність Лаври від­разу ж була орієнтована не лише на укр., а й на інші словʼян. землі. Ви­значне місце в історії Києво-Печер. монастиря належить його архімандриту (від 1627) і одночасно митрополиту Київському і Галицькому (від 1632) Петру Могилі. Він заснував Голосіїв. пустинь (див. «Голосіївська пустинь» Свято-Покровський чоловічий монастир); провів великі роботи з ре­ставрації печер обителі; 1632 дав згоду на обʼ­єд­на­н­ня заснованої ним Лавр. школи з Братською, з яких по­став Києво-Могилян. колегіум (згодом — академія); значно збільшив земел. володі­н­ня монастиря; домігся від польс. влади легалізації православ. Церкви в Україні. Петро Могила здійснив першу канонізацію печер. ченців, 1643 долучив до лику преподобних 69 похов. у печерах осіб. 1784 дні памʼяті Печер. святих внесено в заг. Місяцеслови, а їхні служби — у заг. місячні Мінеї. У Лаврі та Голосіїв. пустині Петро Могила написав разом із ігуменом Пустин­но-Миколаїв. монастиря Ісайєю Трофимовичем-Козловським твір «Православне сповіда­н­ня віри» (Катехізис), схвалений чотирма вселен. патріархами, кілька релігійно-полеміч. книжок, склав Требник. Після Пере­яслав. ради 1654 укр. духовенство чинило спротив обʼ­єд­нан­ню укр. православ. Церкви з московською. Митрополит Сильвестр Косов і печер. архімандрит Йосиф Тризна спочатку від­мовилися привести киян, мешканців Печерська і ченців Лаври до присяги на вірність ріше­н­ням Пере­яслав. ради. Вони домоглися під­твердже­н­ня привілеїв Києво-Печер. монастиря царськими грамотами 1654 і 1688. У 1688 патріарх Московський, 1720 — рос. цар під­твердили монастирю титул лаври. За новими правилами, лавр. братія мала обирати не одного, а двох або трьох кандидатів у архімандрити в присутності митрополита і геть­мана або пред­ставника геть­ман. канцелярії. Геть­ман мав пред­ставляти одного з кандидатів на затвердже­н­ня царю, і тільки тоді затвердж. архімандрит міг висвячуватися у сан патріархом. Для козацтва монастир був гол. опорою православʼя, тому він одержував жалувані грамоти на маєтки не тільки від царського уряду, а й від геть­манів України І. Виговського, П. Тетері, І. Брюховецького, П. Дорошенка, Д. Много­грішного, І. Мазепи. Козаки робили значні пожертви на роз­будову Лаври. Особливо від­значився доброчин. діяльністю на її користь геть­ман І. Мазепа. Його коштом на­прикінці 17 — на поч. 18 ст. побудовано монастир. мур із баштами і брамами, церкву Всіх святих над Екон. брамою, від­новлено Свято-Троїц. церкву над Святою брамою, позолочено бані собору Успі­н­ня Пресвятої Богородиці і прибудовано до нього пн. і пд. приділи. Він також подарував 2 села на утрима­н­ня монастир. шпиталю. Геть­ман І. Скоропадський дав кошти на від­новле­н­ня собору Успі­н­ня Пресвятої Богородиці і лавр. дзвіниці, які по­страждали під час пожежі 1718. Лавр. ченці збирали пожертвува­н­ня і в Запороз. Січі серед низового козацтва. Полковник П. Герцик побудував влас. коштом церкву Во Здвиже­н­ня Чесного Хреста Господнього на Ближніх печерах (1700–04), полковник К. Мокієвський — церкву Різдва Пресвятої Богородиці (1696) на Дальніх печерах. У 17–18 ст. внаслідок активізації буд. діяльності в монастирі сформовано ансамблі собор. май­дану, Ближніх і Дальніх печер, споруджено оборон­ні мури з вежами та надбрамною церквою Всіх святих. У звʼязку із за­грозою швед. інтервенції в 1706–23 монастир із прилеглою тер. оточили пів­колом земляних бастіонів Києво-Печер. фортеці (див. «Київська фортеця» Історико-архітектурна памʼятка-музей). Пожежа, що сталася 22 квітня 1718, знищила всі деревʼяні споруди та по­шкодила муровані будівлі. Від 1720 почалися від­будовчі роботи і зведе­н­ня нових муров. споруд, здебільшого у порядку, що зберігся донині. У Лаврі працювали ві­домі рос. архітектури Д. Аксамитов, Ф. Васильєв, П. Не­йолов, Й.-Г. Шедель; укр. майстри камʼяних справ, зокрема С. Ковнір, П. Колосовський, І. Лисенко, М. Онищенко, П. Рубашевський, Г. Чирва. Найви­значніша споруда цього періоду — Велика лавр. дзвіниця. Ви­значну роль у культурно-духов. житті ві­ді­гравала лавр. друкарня. За архімандрита Інокентія Ґізеля (1656–83) вона видала «Патерик Києво-Печерський» (1661, пере­вид. 1678), від­редагов. архімандритом «Синопсис, або Коротку збірку від різних літописців про початок словʼяно-російського народу» (1674) — перший під­ручник із вітчизн. історії, який у 17–19 ст. пере­ви­дано 30 разів. Владика сприяв публікації творів Лазаря Барановича, Іоан­никія Ґалятовського, Антонія Радивиловського, домігся до­зволу на продаж у Москві ви­даних у лавр. друкарні книг, 1672 від­крив там першу в Росії спеціаліз. книжк. крамницю. Архімандрит Лаври в 1684–90 Варлаам Ясинський послідовно об­стоював незалежність укр. друку, не­зважаючи на заборону видавати книги без поперед. цензури з боку Моск. патріархату, якому під­порядкували 1686 укр. православ. Церкву. Із заснува­н­ням Найсвятішого Синоду 1721 вища церк. влада робила все для того, щоб під­порядкувати лавр. друкарню заг. правилам рос. церк. книго­друкува­н­ня. Багато зусиль для роз­витку книго­друкува­н­ня в Лаврі доклали і на­ступники Варлаама Ясинського — архімандрити Мелетій Вуяхевич-Височинський (1690–97), Йоасаф Кроковський (1697–1708), Афанасій Миславський (1710–14), Іоан­никій Сенютович (1715–29). Книги друкували не тільки церковнословʼян. і рос., а й грец., лат., польс. мовами. Як і раніше, Лавра роз­по­всюджувала свої ви­да­н­ня в Україні, Росії, Польщі, Сербії, Чорногорії, Болгарії, Греції, Туреч­чині та ін. На­прикінці 17 — 18 ст. у друкарні працювали видатні гравери Ілля, О. Тарасевич, Л. Тарасевич, І. Щирський, Д. Галяховський, спів­працювали художники та гравери Г. Левицький і А. Козачковський. У 2-й пол. 18 ст. Києво-Печер. монастир був одним із найбагатших у Рос. імперії, мав 6 приписних монастирів. До його володінь належали 3 міста та 7 містечок, 120 сіл і хуторів (56 тис. кріпаків), бл. 300 тис. десятин орної землі, бл. 400 тис. десятин лісових угідь, сотні вироб. і торг. під­приємств (зокрема заводи з виробництва скла, рудні, млини, винокурні, цегельні заводи, шинки тощо). 1786 всі монастир. і церк. землі з кріпаками пере­йшли до казни, але цар. уряд залишив за Києво-Печер. лаврою понад 3 тис. десятин землі (городи, сади, ліси, рибні угі­д­дя). Після секуляризації 1786 Києво-Печер. лавра як ставропігій. монастир пере­бувала у без­посеред. ві­дан­ні Найсвятішого Синоду. Їй ви­значено штат і грош. оклад на 100 ченців і 100 служителів. Китаїв. пустинь (див. «Китаївська пустинь» Свято-Троїцький чоловічий монастир) Лаври при­значалася для усамітне­н­ня старих печер. ченців, Голосіїв. пустинь залишена колиш. лавр. архімандриту Зосимі Валькевичу. На­прикінці 18 — на поч. 19 ст. від­бувалося подальше формува­н­ня архіт. комплексів Ближніх і Дальніх печер та ін. ділянок монастиря, чому сприяло зведе­н­ня келій, будинків блюстителів печер, нових галерей та ін. споруд як за проектами лавр. послушників, зокрема О. Якушкіна (у чернецтві Арсеній), так і цивіл. арх. І. Кедріна, А. Меленського, О. Яновського. 1839 за­проваджено посаду лавр. архітектора, яку за­звичай обі­ймав київ. єпарх. архітектор. На цій посаді працювали О. Ветринський, Є. Єрмаков, Г. Наумов (згодом — ієромонах Євкарпій), В. Ніколаєв, О. Середа, П. Спар­ро та ін. На тер. монастиря по­стійно проводили ремонтні роботи, здійснювали добудови і пере­будови, зводили нові споруди на місці старих, ущільнювали існуючу забудову та освоювали нові незабудов. ділянки території. Знач. змін за­знали і печерні лабіринти. Зі спорудже­н­ням залізниці до Києва різко зросла кількість прочан, які від­відували православ. реліг. центр. У цей час значну увагу приділяли споруджен­ню корпусів готелів для прочан, зведено електро­станцію, водогін, насосну станцію. 1874 Лавра при­дбала по­двірʼя у С.-Петербурзі. Гол. роз­порядча влада в обителі належала настоятелю. Від 1786 митрополити Київські і Галицькі були одночасно і священ­ноархімандритами (настоятелями) монастиря. Виконавчу й контролюючу функції виконував намісник Лаври і очолюваний ним Духов. собор. Із лавр. намісників ви­йшло багато настоятелів монастирів і вищих ієрархів церкви — єпис­копів, архі­єпис­копів, митрополитів. На­прикінці 18 — на поч 20 ст. від­булися значні зміни у видав. діяльності Лаври. 1786, після під­порядкува­н­ня монастиря митрополиту Київському і Галицькому, чл. Найсвятішого Синоду, контроль Синоду за діяльністю друкарні дещо послабився. Роз­шире­н­ня тематики ви­дань і зміцне­н­ня матеріал.-тех. бази друкарні, що започаткувало новий етап граж­дан. книго­друкува­н­ня, повʼязане з діяльністю митрополита Київського і Галицького Євгенія Болховітінова. Друкарня отримала нове обладна­н­ня з Німеч­чини, налагоджено виробництво шрифтів у Києві. 1859 тут встановили парову швидко­друк. машину, 1863 обладнано хромоліто­графію. Друкарня випускала щорічно до 100 тис. примірників книг і понад 130 тис. листків і молитов. Лавра ві­діграла значну роль у роз­витку образотвор. мистецтва, насамперед сакрального. Тут готували іконописців, срібних і золотих справ майстрів, різьбярів, які брали участь не лише в оздоблен­ні місц. монастир. споруд, а й ін. церков і монастирів України. В обителі функціонувала іконописна школа, якою в різний час керували Алімпій Галик, Захарія Голубовський, Іоанн Максимович, Порфирій Маньковський, Феодосій Ааронський, Феоктист Па­вловський, О. Рокачевський, В. Фредеріче, викладав художник В. Сонін. Кращим випускникам давали свідоцтво для вступу в С.-Петербур. АМ. У лавр. школі здобули маляр. освіту багато ві­домих живописців, зокрема Ф. Бальцеровський, І. Їжакевич, Ф. Коновалюк, О. Судомора, С. Яремич. Лавра володіла цін­ними бібліотеч. збірками. Під час пожежі 1718 значна частина книг монастир. б-ки згоріла. Від­творе­н­ня книгозбірки почалося з ініціативи настоятеля монастиря архімандрита Іоан­никія Сенютовича. 1908–09 для б-ки митрополита Флавіана (Городецького) споруджено спец. будинок на тер. обителі. Станом на 1917 Лавра володіла великими земел. угі­д­дями, цегел. заводом, паровим млином, лісопильнею, друкарнею і літо­графією, словолитнею, палітурнею, маляр., позолот., ремонтно-сріб., швец., столяр., ковал.-слюсар. майстернями, книжк., ікон., бакалій. лавками, ставками, стайнями, двома лікарнями тощо. 1918 монастир. братство налічувало 784 особи (з працюючими — понад 1200). У 1918–20 монастир за­знав знач. по­шкоджень. 1919 для захисту землеволодінь створ. Києво-Лавр. с.-г. та ремісничу труд. громаду. 1920 її майно пере­дано у ві­да­н­ня Київ. губерн. від­ділу соц. забезпече­н­ня, а церк. громада уклала угоду з Київ. губерн. ревкомом на право користува­н­ня 20-ма церквами Лаври. 1919 вперше вилучено монастир. коштовності, 1922 — велику кількість цін­ного церк. начи­н­ня, зокрема ризу з ві­домої ікони «Успі­н­ня Богородиці». 1921 і 1922 Лавра пожертвувала комітету по боротьбі з голодом значну кількість золота, срібла і цін­ностей. На верх­ній тер. Лаври створ. інвалідне містечко соцзабезу, для потреб якого конфісковували монастир. майно. 1922 припинив існува­н­ня Духов. собор Лаври. 1926 на тер. монастиря створено заповід­ник (нині Києво-Печерський історико-культурний заповід­ник Національний). 1929 Києво-Печер. лавру закрито. Під час 2-ї світової війни 3 листопада 1941 за незʼясов. об­ставин висаджено в повітря собор Успі­н­ня Пресвятої Богородиці. На­прикінці 1941 з ініціативи схиархі­єпис­копа Антонія (Абашидзе) монастир від­новив діяльність на тер. Ближніх печер. 1945 обителі пере­дали церкву Різдва Пресвятої Богородиці, дзвіницю та ризницю на Дальніх печерах. 1946 за монастирем закріплено у користува­н­ня 8 будівель та 4 церкви з дзвіницями. 1961 вся тер. Лаври під­порядк. заповід­нику. Лише на­прикінці 1980-х — на поч. 1990-х рр. роз­почалося від­новле­н­ня діяльності монастиря: 1988 обителі пере­дано споруди Дальніх, 1990 — Ближніх печер. Нині на тер. монастиря роз­міщено резиденцію митрополита УПЦ МП, діє Київська духовна академія і семінарія УПЦ МП. На верх­ній тер. Лаври містяться кілька музеїв та ін. установи. Серед святинь — мощі преподобних отців Києво-Печерських, священ­номученика Володимира, митрополита Київського, святителя Павла, митрополита Тобольського, святителя Філарета (Амфітеатрова), перст апостола Стефана; чудотворна ікона Божої Матері «Рятувальниця», шанована ікона Божої Матері «Печерська Похвала». Священ­ноархімандрит Лаври від 1992 — митрополит Київський і всієї України Володимир (Сабо­дан), Намісник від 1994 — митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павло (Лебідь). Кількість насельників — понад 100 монахів.

Літ.: Киевские пещеры и Киево-Печерская лавра. К., 1804; Лебединцев П. Г. Киево-Печерская лавра в прошедшем и настоящем со­стоянии с фасадом великой Лаврской церкви, с планом ее пещер. К., 1897; Титов Ф. Путеводитель при обозрении святынь и досто­примечательностей Киево-Печерской лавры и г. Киева. К., 1910; Його ж. Краткое историческое описание Киево-Печерской лавры и других святынь и достопамятностей города Киева. К., 1911; Очерки истории Киево-Печерской лавры и заповедника. К., 1992; Болховітінов Є., митрополит. Ви­брані праці з історії Києва. К., 1995; Жиленко І. В. Літописні джерела до історії Києво-Печерської лаври ХI–ХIII ст. К., 1995; Макарий (Булгаков). История рус­ской Церкви. Кн. 1–7. Москва, 1996; Дива печер лаврських. К., 1997; Патерик Києво-Печерський. К., 1998; Крайній К. Історики Києво-Печерської лаври ХIХ — початку ХХ століть. К., 2000; Исполняющий делами Наместника Лавры архимандрит Климент. Правитель дел иеромонах Апол­лос. Столоначальник монах Тертий. Киево-Печерская лавра и ее значение в истории украинского народа // Лавр. альм.: Києво-Печер. лавра в контекс­ті укр. історії та культури: Зб. наук. пр. К., 2001. Вип. 5; Сіткарьова О. В. Архітектура Києво-Печерської лаври кінця ХVII–ХХ столі­т­тя. К., 2001; Степовик Д. Історія Києво-Печерської лаври. К., 2001; Велика Успенська церква Києво-Печерської лаври. Слід у віках: Мат. між­нар. наук. конф. 1–2 жовтня 2001 р. К., 2002; Ісаєвич Я. Українське книго­друкува­н­ня. Л., 2002; Петров С. С. Книжкова справа в Києві. 1861–1917. К., 2002; Гришин А. Д. Огляд матеріалів з історії Києво-Печерського монастиря (1917–1930, 1941–1961 рр.) // Лавр. альм.: Києво-Печер. лавра в контекс­ті укр. історії та культури: Зб. наук. пр. К., 2003. Вип. 9; Можаровська Т. М. Медицина Давньої Русі (За матеріалами Києво-Печерської лаври) // Там само. Вип. 11; Кагамлик С. Києво-Печерська лавра: світ православної духовності і культури (ХVII–ХVIII ст.). К., 2005.

Ю. А. Мицик, Л. Д. Федорова

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю