ЛАГУ́ТА Микола Дмитрович (22. 11. 1895, Миколаїв — 25. 11. 1937) — крає­знавець, громадський діяч. Навч. у Харків. університеті (1915–16) та Новорос. університеті в Одесі (1916–17). Від 1918 учителював у Херсон. та Одес. пов., ви­­кладав укр. мову і літературу. Член ми­­кол. товариства «Просвіта» (від 1919), УПСР (1917–20), був секр. ред. місц. партій. г. «Революційна бо­­ротьба». Від квітня 1920 викладав україно­знавство у Микол. ІНО, читав курси української мови і літ-ри, всесвіт. літ-ри, крає­знав­ства, збирав матеріали про рідний край. Спів­засн. Наук. товариства ім. М. Аркаса при ВУАН (1923), був його секр. і провадив н.-д. роботу із виявле­н­ня та фіксува­н­ня памʼяток матеріал. та духов. культури, природи міста й області. При ІНО Л. створив кабінет крає­знавства, який пізніше разом із екс­понатами пере­йшов до місц. істор.-археол. музею. Серед наук. доробку — роз­відки про життя і творчість видат. людей краю, зокрема Р. Суд­ковського ( «Забытый художник»), низка публікацій про М. Аркаса та ін. Першим класифікував памʼятки археології Ми­­колаївщини (тісно спів­працював з академік М. Слабченком). Автор низки статей з діалектології та істор. крає­знавства у періодиці: «Гео­графический сборник. Николаевщина» (1926), «Вся Николаевщина» (1928) та ін. Найвагомішою стала робота «Хронология главнейших историчес­ких событий города Николаева», в якій висвітлив істор. події 1774–1920. У 1929 заарешт. за сфабриков. справою СВУ, засудж. до 3-х р. умовно і звільнений з-під варти. Працював у істор.-археол. музеї і брав участь у роз­копках Ольвії, опрацьовував нові матеріали з археології та крає­знавства. У жовтні 1937 заарешт. вдруге, 15 листопада за звинуваче­н­ням у контр­рев. діяльності засудж. до роз­стрілу. Реабіліт. 1957.