Ладичин

Визначення і загальна характеристика

ЛАДИ́ЧИН — село Теребовлянського ра­йону Тернопільської області. Знаходиться на р. Нішла (нар. назва — Водава; притока Серету, бас. Дністра), у місці впаді­н­ня в неї Свинюхи, за 20 км від обл. центру, за 15 км від райцентру та за 7 км від залізнич. ст. Микулинці-Струсів. Площа 2,5 км². За пере­писом насел. 2001, проживали 1208, станом на 2015 — 1109 осіб; пере­важно українці. У Л. і його околицях виявлено знахідки скіф., давньословʼян. і давньорус. часів. За нар. пере­казами, поселе­н­ня раніше мало назву Владичин, тобто було у власності якогось владики, мабуть, його засновника. Існує також версія, що назва походить від імені богині весни та молодості Лади. Л. був прикордон. городищем Теребовлян. князівства, неподалік роз­ташовувалися землі Галиц. князівства. Донині зберігся місц. топонім Галицька Гора (знаходиться між Л. і с. Панталиха). В остан. чв. 14 ст. його захопили польс. феодали. Міський статус Л. зберігав до 16 ст., у писем. джерелах 1564 згадується вже як село. Жит. брали участь у козац.-селян. пов­стан­ні під керівництвом С. Наливайка та Визв. війні під проводом Б. Хмельницького. У 2-й пол. 17 ст. — 18 ст. діяли загони опришків. Після 1-го поділу Польщі 1772 Л. ві­ді­йшов до складу Австрії (від 1867 — Австро-Угорщина). 1901 засн. Нар. читальню, яку 1903 пере­йменували на читальню товариства «Просвіта» (1914 заборонена рос., 1939 і 1944 — рад. владами, двічі від­новлювали — 1921 і 1941; у 1944 її голову П. Яроша засудили на 17 р. каторж. робіт у Пн. Сибіру, де того ж року він і помер). У вересні 1914 до Л. уві­йшли рос. війська. 1920–39 — у складі Польщі, від 1939 — УРСР. У 1920–30-х рр. функціонували осередки «Січі», «Союзу українок», «Сільс. господаря», «Згоди» та «Помічі». Від 6 липня 1941 до 24 березня 1944 — під нім.-фашист. окупацією. На тер. села загинули 58 рад. воїнів. На фронтах 2-ї світової війни воювали 450 жит. До серед. 1950-х рр. вели збройну боротьбу загони ОУН–УПА. Нині працює кілька с.-г. під­приємств. Є поклади каменю, піску, глини, торфу, джерела сірчистих вод. У Л. — заг.-осв. школа, дитсадок; клуб, б-ка; фельдшер.-акушер. пункт. Збереглися церква Різдва Пресвятої Богородиці (1815, нині УГКЦ), костел Внебовзя­т­тя Пресвятої Діви Марії (1922, нині РКЦ); па­мʼятник-оберіг села «Мати Божа з малим Ісусом» (1500, його неодноразово руйнували та від­творювали, востан­нє від­ре­ставровано 2008), памʼят. хрест на честь скасува­н­ня панщини (1848), памʼятник на честь заснува­н­ня братства тверезості «Мати Божа» (1908). У 1941 насипано символічну могилу борцям за волю України (1944 сплюндровано, 1990 від­новлено). Також встановлено памʼятник воїнам-землякам, які загинули на фронтах 2-ї світової війни. Серед видат. уродженців — лікар С. Вадзюк, громад.-політ. діяч О. Станимир.

Літ.: Киба П., Свист Д. Ладичин // Історія міст і сіл Теребовлянщини. 1997; Станимир О. Т. Минувшина поселе­н­ня Ладичин: Істор.-краєзн. нарис. 2007; Його ж. Від світанку до надвечірʼя: Істор.-краєзн. нарис. 2014 (усі — Тернопіль).

О. Р. Ланковська

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю