ЛАДОМИ́РІВСЬКИЙ МОНАСТИ́Р СВЯТО́ГО ІО́ВА ПОЧА́ЇВСЬКОГО Засн. на поч. 1920-х рр. у с. Ла­­домирова (Чехо-Словач­чина, нині округ Свидник, Словач­чина) як місія РПЦ за кордоном з метою наверне­н­ня русинів Пря­шівщини і Під­карпа­т­тя до право­славʼя. На проха­н­ня місц. громади та сенатора парламенту Чехо-Словач­чини Ю. Лажо 1923 настоятелем при­значено колиш. архімандрита Почаїв. Свято-Ус­­пен. лаври (нині Кременец. р-н Терноп. обл.) Віталія (Максименка), який на той час мешкав на еміграції в Югославії. 1924 побудовано церкву в рос. стилі, згодом — каплицю на військ. кла­­довищі часів 1-ї світової вій­ни та ін. споруди. 1929 місія нараховувала 20 чл., які працювали пере­важно у друкарні. Спочатку тут проживали і монахи, і миряни, однак з часом миряни залишили монастир. Із прибу­т­тям нових монахів (рос. і серб. емі­грантів) після 1932 місія функціонувала як братство від­повід­но до мона­­стир. законів. Вона ві­ді­гравала значну роль у реліг. і культур. житті місц. русин. насел.; виготовляла та роз­по­всюджувала церк. літературу (понад 100 назв), г. «Православная Карпатская Русь» (1928–44), ж. «Дѣтство и юность во Христѣ» (1935–41), «Православный путь» (1939–40), щоріч. альманах «Православ­ный рус­скій календарь» (1924–44), які перед­плачували понад 1 тис. читачів із 48-ми країн. Уся друк. продукція виходила рос. літ. мо­вою, церк.-словʼян. алфавітом або рос. граж­дан. шрифтом за дорев. етимол. орфо­графією. Діяли хор, школа для хлопців (від 1940). Під час 2-ї світової вій­ни з на­ближе­н­ням рад. армії влітку 1944 більшість монахів виїхала до Зх. Європи, восени того ж року внаслідок воєн. дій мона­стир. будівлі зруйновано (збереглася лише церква). Окрім архімандрита Віталія (Максименка), який 1934 емігрував до США, ладомирів. громаду очолювали ієромонах Серафим (Іва­­нов), ігумен Сава (Струве), архімандрит Алексій (Дехтерьов).