Лазарев Петро Петрович

ЛА́ЗАРЕВ Петро Петрович (Лазарев Пётр Петрович; 01(13). 04. 1878, Мос­ква — 23. 04. 1942, Алма-Ата, нині Алмати, похов. у рідному місті) — російський біо­фізик, гео­фізик. Доктор фізики (1912), академік АН СРСР (1917). Закін. мед. (1901) та фіз.-мат. (екс­терном, 1903) факультети Моск. університету, де й працював від 1902 у клініці хвороб вуха, горла і носа (зав. акуст. кабінету), від 1905 — у лаб. П. Ле­­бе­дєва. 1903–04 пере­бував у наук. від­ряджен­ні у Страсбурзі (Франція). 1911 звільнився з Університету на знак протесту проти політики Л. Кас­со, тоді ж разом із П. Лебедєвим заснував фіз. лаб. Водночас від 1908 — викладач фізики Моск. університету А. Шанявського та вищого тех. училища (1912–25 — проф.); від 1916 — проф. фізики Петрогр. університету (нині С.-Пе­тербург); 1917–22 — директор Фіз., 1928–42 (з пере­­рвою) — Біо­фіз. лаб. АН СРСР; від 1918 — зав. рентґенів., електромед. і фотобіол. секції Нар. комісаріату охорони здоровʼя; 1920–31 — організатор і дир. Ін­ституту біо­фізики, від 1924 — Рентґенів. ін­ституту, згодом — Ін­ституту метеорології (усі — Москва). 5 березня 1931 заарешт., однак завдяки клопота­н­ням деяких академік звільнений і висланий у Свердловськ (нині Єкатеринбург, РФ). 1932 повернувся у Москву. 1932–38 — зав. лаб. біо­фізики Всесоюз. ін­ституту екс­перим. медицини; одночасно від 1933 — зав. секції матем. геофізики Ін­ституту гео­графії АН СРСР; 1937–41 — зав. від­­ділу земного магнетизму Ін­ституту теор. гео­фізики АН СРСР. 1936–39 — наук. кер. Держ. ін­ституту мед. кліматології і кліматотерапії (м. Ялта, нині АР Крим). Засн. і ред. ж. «Успехи физических наук» (1918–24). Наукові дослідже­н­ня у галузях фізики, фіз. хімії, фотохімії, геофізики, біо­фізики, історії фізики. Ви­вчав процеси адаптації організму до клімат. чин­ників, температурну реакцію при акліматизації, при різких змінах погоди. Брав участь в об­ґрунтуван­ні іон­ної теорії збу­дже­н­ня, роз­винув теорії перифе­рич. та кольор. зору, фізіол. адап­­тації органів слуху, смаку і нюху. Досліджував фіз.-хім. і біол. дію рентґенів. ви­промінюва­н­ня, тепло­провід­ність зріджених газів, пита­н­ня за­стосовності законів термодинаміки до біол. процесів. Організатор дослідж. Курсь­кої магніт. аномалії (за­ступник голови Комісії з її дослідж., нач. магніт., гравітац. і геодез. від­ділу), під його керівництвом на поч. 1920-х рр. проведено обширну геомагнітну зйомку, яка довела наявність у цьому р-ні залізоруд. родови­ща. Брав участь у роз­роблен­ні фіз. методів роз­відки корис. ко­­палин (гравітаційні, сейсмічні). Посмертно ви­дано «Очерки истории рус­ской науки» (1950), «Сочинения» (т. 1–3, 1950–57; усі — Москва; Ленін­град).

Завантажити статтю