Лазаревський Микола Іванович

ЛАЗАРЕ́ВСЬКИЙ Микола Іванович (1868, за ін. даними — 1866 — 24. 08. 1921) — правознавець, один із фундаторів конституціоналізму в Росії. Походив з укр. козацько-стар­шин. роду з Чернігівщини. 1892 закін. С.-Пе­тербур. університет, де був залишений професор. стипендіатом на каф. держ. права. 1896 отримав звання приват-доцент і право викладати в Університеті, яким не скористався, оскільки вступив на держ. службу молодшим пом. діловода земського відділу МВС. У січні 1897 переведений чиновником з особл. доручень у Міністерство фінансів з відрядженням для занять по юрисконсул. частині. В жовтні 1899 признач. чиновником по судовій частині акциз. упр. Твер. губ. (Росія), але відомості про його службу на цій посаді відсутні. Від кін. 1898 — один із відп. ред. і авторів щотижн. г. «Право»; також уміщував публікації в «Журнале Министерства юстиции» та ін. Видав монографію «Ответственность за убытки, причи­нен­ные должностными лицами: Догматическое исследование» (С.-Пе­тербург, 1905; 2008), на підставі якої 20 травня 1906 захистив у С.-Пе­тербур. університеті дис. на ступ. магістра держ. права. Від 1905 — приват-доцент кафедри держ. і поліцей. права юрид. факультету С.-Пе­тербур. університету. Читав необов’язк. (паралел.) курси з рос. адм. і держ. права та держ. ладу Франції, а також вів практ. заняття з рос. держ. права. 1912 всупереч офіц. протесту Університету разом з ін. приват-доцент звільнений від викладання наказом міністра освіти, який визнав недоцільним читання паралел. курсів, однак Університет зберігав за ним звання приват-доцент до 1917. Водночас 1906–16 — проф. держ. права юрид. відділ. Вищих («Бестужев.») жін. курсів у С.-Пе­тербурзі. Читав лекції з держ. права зх.-європ. країн і рос. держ. права, спецкурс із самоупр., децентралізації й автономії. Від 1907 — пом. юрисконсульта, від 1914 — юрис­консульт Міністерства фінансів. Дослужився до чина дійсного стат. радника. За Тимчас. уряду окремим уряд. рішенням від 24 квітня 1917 його посада зарах. до 4-го кл. з одночас. наданням Л. прав товариша (заст.) міністра. Поділяв політ. погляди кадетів, належав до рос. масонів. Крити­кував марксист. теорію походжен­ня та суті держави, був обережним і помірк. у висловлюваннях з нац. питання, за що його не­одноразово критикували М. Гру­шевський та ін. діячі укр. руху. Після оприлюднення Маніфесту 17 жовтня 1905 та скликання 1-ї Держ. думи Рос. імперії обстоював тезу про те, що країна, по суті, перейшла від самодержавства до конституц. монархії. Для зб. «Конституционное государство» (1905) підготував ст. «Народное представительство и его место в системе других государственных установлений», уклав зб. «Законодательные акты переходного времени» (1907; 1909; усі — С.-Пе­тербург). Підготував 2-томну працю «Лекции по русскому государственному праву» (1908–17 — 4 вид.), яка від 3-го вид. мала назву «Русское государственное право» й залишається актуал. донині. Автор брошури «Автономия» (1907), що отримала схвал. відгук С. Пет­люри («ЛНВ», Л., 1907, кн. 1). Після Лютн. революції 1917 був одним із гол. юрид. радників Тимчас. уряду, від березня 1917 — чл., від липня — голова Юрид. наради з підготовки поперед. юрид. висновків щодо законодав. заходів Тимчас. уряду; водночас від квітня — чл. Особл. наради з вироблення проекту про вибори до Установ. зборів; від травня — сенатор 1-го (адм.) департаменту; в жовтні — голова Особл. комісії зі складання проекту Осн. держ. законів при Юрид. нараді. У цій комісії готував до Установ. зборів уряд. позиції щодо федералізму, автономії та самоврядування. Брав участь у реформуванні РПЦ, входив до складу Передсобор. ради. Від березня 1918 — доцент кафедри адм. права, згодом — проф. держ. права Петрогр. університету (нині С.-Пе­тербург). Був також пом. ректора (від 1918) і секр. факультету сусп. наук (від 1919). У грудні 1919 заарешт., деякий час утримувався у Бутир. в’язниці у Москві. Від 1921 — проректор Петрогр. університету. Викладав також в Інституті нар. господарства, співпрацював з Інститутом екон. дослідж. при Наркоматі фінансів РСФРР. У червні 1921 за­арешт., за звинуваченням у належності до контррев. Петрогр. бойової організації В. Таганцева. Розстріляний на підставі рішення президії Петрогр. губерн. ЧК від 24 серпня 1921. На думку більшості дослідників, розстріл відбувся побл. ст. Ржевка (нині у складі С.-Пе­тербурга), де 2001 встановлено пам’ят. знак. Ре­абіліт. 1992.

Рекомендована література

1. Голинков Д. Л. Крушение антисоветского подполья в СССР. Кн. 2. Москва, 1986;
   Google Scholar Internet
2. Лазаревский А. А. Pro domo sua (про дом мой). Мегион, 1999;
   Google Scholar Internet
3. Скри­пилев Е. А. Лазаревский Н. И. // Антология мировой правовой мысли: В 5 т. Т. 5. Москва, 1999;
   Google Scholar Internet
4. Усенко І. Б. Лазаревський Микола Іванович // Антологія укр. юрид. думки. Т. 4–5. К., 2003;
   Google Scholar Internet
5. Мироненко О. М. Конституційний Суд України: історія і сучасність, доктрина і практика. К., 2011.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю