Лазаренко Олександр Миколайович
Визначення і загальна характеристика
ЛАЗАРЕ́НКО Олександр Миколайович (24. 02(08. 03). 1897, м. Ніжин, нині Черніг. обл. — 17. 03. 1997, Київ) — фахівець у галузі механіки, меценат, колекціонер. Кандидат технічних наук (1945). Закін. класичну гімназію при Ніжин. істор.-філол. інституті (1916), Київ. політех. інститут (1924). Працював інж. на заводі «Більшовик», інж. пожеж. ремонт. майстерень (1941–43) у Києві. Від 1943 викладав історію техніки і теорію машин і механізмів у Київ. ІНО; 1945–48 — автобудування у Київ. політех. інституті; 1949–57 — у НДІ автомоб. транспорту (Київ); 1962–77 — доцент кафедри виробництва і ремонту автомобілів Київ. автомоб.-дорож. інституту. Основний напрям наукових досліджень — удосконалення ДВЗ, подовження термінів його використання. Запропонував метод з колоїдал. графітом як додатком до мастил, що зумовило значне скорочення часу обкатки двигуна на стенді. 17 січня 1948 на засіданні вченої ради Київ. політех. інституту відбувся захист доктор. дис. Л. на тему «Защитные покрытия, повышающие качества поверхности поршневой группы двигателя», яку після доносу не було затв. ВАКом. Зібрав унікал. колекцію предметів дорож. побуту й документів з історії ніжин. доріг та кінної пошти 18–19 ст. (деякі експонати зробив власноруч), яку 1992 передав для створення ніжин. музею «Поштова станція». На честь свого дядька конструктора С. Корольова у Ніжині на власні кошти встановив мемор. дошку на вул. Овдіївська, брав активну участь в організації його музею у школі № 14. 2015 у Ніжині вийшла фундам. кн. «Лазаренко О. М. Спогади про Ніжин. 100 років тому».
Рекомендована література
Завантажити статтю
